Oleg Poroshok - Посланець світла, Oleg Poroshok

РОЗДІЛ 13. ПЕРШЕ ЗАВДАННЯ

Герой відчув, як простір навколо нього починає змінюватися. Він більше не перебував у безмежному космосі — тепер перед ним постала планета, вкрита глибокими тінями. Вона була схожа на Землю, але щось у ній було іншим. Темрява заполонила її, а життя згасало.

— Це світ, що втратив віру, — почувся голос Бога. — Вони відкинули істину, забули про добро і загрузли у власному злі. Їхні душі, мов вуглинки, що ледве жевріють у попелі. Ти маєш дати їм останній шанс. — Як? — запитав герой. — Ти знайдеш серед них одного, хто ще здатен чути Мене. Через нього Я говоритиму. Але рішення — за ними. Якщо вони не зміняться, їхній світ зникне. Герой спустився на планету. Він не мав фізичного тіла, але міг впливати на реальність. Він відчував, як розпач і жорстокість наповнювали це місце. Люди жили без надії, не вірили ні в що, окрім власної вигоди. Але серед них був той, кого він шукав. Юнак стояв біля зруйнованого храму. Його серце ще мало іскру віри, хоч і ледь помітну. Герой зупинився поряд, і хлопець здригнувся, ніби відчув щось. — Ти шукаєш істину? — пролунав голос героя в його думках. Юнак роззирнувся, але нікого не побачив. — Хто це? — Той, хто знає відповідь, тому що Бог так хоче, але вибір за вами. Ти хочеш змінити ваш світ на краще? Хлопець стиснув кулаки. — Так! Але я не знаю як... Я один...

— Ти не один. Якщо твоє серце чисте, Бог дасть тобі силу. Але ця сила не для помсти, не для знищення, а для відродження. Ти готовий? Юнак мовчав. Він відчував страх, але в його очах загорівся вогонь. — Готовий. І в цю мить темрява здригнулась.

Із цього моменту все змінилося. Герой, невидимий, але присутній, передав юнакові не силу як таку — а прозріння і тоді вже Господь дав йому силу. Світ навколо залишився похмурим, руїни храму все ще тиснули тінню на серце, але хлопець почав бачити більше. У поглядах перехожих він почав розрізняти біль і втому, у мовчаний — крик про допомогу.

 

— Що мені робити? — запитав він подумки.

— Почни з віри, — пролунав у відповідь голос. — Іди до людей. Не переконуй їх словами — покажи їм приклад. Після того аж слова матимуть силу.

Юнак почав відновлювати храм. Спочатку сам. Камінь за каменем, із руїн він піднімав стіни, попри глузування, попри байдужість. А герой стояв поряд, спостерігав, підтримував — легким подихом надії, що зміцнював душу. І головне Бог скрізь і в усьому був з ними, тому, що кожен з них вірно виконував те, що від нього залежить.

Згодом до юнака приєдналась стара жінка, яка щодня проходила повз. Потім — бездомний, що шукав їжу, а знайшов віру. Далі — молодий учитель, що зневірився у навчанні, але побачив сенс у вчинках хлопця. Люди, які ще вчора не вірили ні в що, почали зупинятись. Спочатку — подивитись. Потім — допомогти.

Істина не кричала. Вона мовчки проростала в серцях. Герой бачив, як цей світ тремтить між життям і загибеллю. Але тепер вогонь почав жевріти яскравіше, і навіть запалав. І це був вогонь Віри в першу чергу.

Та це не сподобалось тим, хто жив заради темряви, зовсім не маючи Віри. Вони відчули загрозу. Вождь міста, людина, що керувала страхом, дізнався про дивні події біля зруйнованого храму. Він наказав зупинити будівництво, залякати тих, хто допомагав. І коли солдати прийшли, юнак не втік. Він стояв, спершись на лопату, обличчям до них.

— Навіщо ти це робиш? — запитав один із тих солдат, певно старший з них.

— Бо вірю, що світ можна змінити на краще. І тому не боюся вас бо маю Віру. Віра це не порожній відгук, це допомога Бога тим хто вірить.

І сталося неймовірне: один солдат опустив зброю. Потім другий. Їхні серця здригнулись, ніби хтось доторкнувся до них зсередини. Герой втрутився не силою, а світлом істини, що розквітла через юнака. А тоді вже юнак вплинув на солдат своїми запальними словами.

І тоді голос Бога знову наповнив героя:

— Ти виконав перше завдання. Ти дав їм шанс, і вони обрали. Але пам’ятай: це тільки початок.

Планета, що здавалася приреченою, оживала. Над храмом знову здіймався купол, а в повітрі бриніла надія. Герой піднявся вгору, невидимий для людських очей, але відчутний для кожного серця, що зробило вибір на користь світла.

Його наступне завдання вже наближалося.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍