Oleg Poroshok - Світло після темряви, Oleg Poroshok

Ця книга в якій я уявив собі майбутнє, коли Господь послав ангела на землю в якого вселився Сам для того, щоб виправити деякі плани, які порушив диявол. Господь діє, як звчайна людина, але в Ньому все одно присутні надможливості, які Він застосовує, щоб перемогти, тому що Він не має права отримати поразку. Таким чином, я намагаюсь наблизити ім'я Бога до людей, що Господь поряд, любить людей і завжди прагне допомогти, як Син Людський. І да пробачить мене Господь в моїх добрих намаганнях.

Світло після темряви

                                                                                 Світло після темряви 

                                                                                            Передмова
 

Ця книга в якій я уявив собі майбутнє, коли Господь послав ангела на землю в якого вселився Сам для того, щоб виправити деякі плани, які порушив диявол. Господь діє, як звчайна людина, але в Ньому все одно присутні надможливості, які Він застосовує, щоб перемогти, тому що Він не має права отримати поразку. Таким чином, я намагаюсь наблизити ім'я Бога до людей, що Господь поряд, любить людей і завжди прагне допомогти, як Син Людський. І да пробачить мене Господь в моїх добрих намаганнях.
                                                                                         Розділ 1. 
                                                                           Початок випробувань
Темрява завжди існувала поруч із світлом. Там, де Син Всеволод творив і вдосконалював, Зловлад руйнував і спотворював. Але людство, слабке і обмежене, все ще мало вибір.
У цей момент історії Земля вже була змінена. Люди отримали від Сина знання, що дало їм неймовірні можливості: технології, що могли вилікувати хвороби, подовжити життя, зробити світ справедливішим. Але разом із тим Зловлад нашіптував інше: використати ці дари для контролю, збагачення, війни.
Серед людей був той, хто чув голос Всеволода. Його ім’я було Орест. Колись звичайний інженер, тепер він став провідником волі Сина на Землі. Він розумів, що кожен винахід, кожен прорив – це випробування для людства.
Одного дня Оресту було відкрито бачення: місто майбутнього, що сяяло світлом технологій, але під цим світлом ховалася тінь. Люди жили довше, але втрачали свободу. Вони мали все, але були нещасні. Ті, хто намагався говорити правду, зникали.
Всеволод дав Оресту завдання: знайти тих, хто ще здатен зробити правильний вибір, і допомогти їм. Але це було непросто – Зловлад уже діяв, і його вплив охоплював усе.
Оресту доведеться протистояти не тільки системі, а й самим людям, які добровільно приймали зло, бо воно було легшим шляхом.
                                                                                          Розділ 2.
                                                                                  Голос у темряві
Орест знав: якщо він справді має виконати волю Всеволода, потрібно діяти швидко. Світ змінювався надто стрімко, і зло, яке поширював Зловлад, уже проникло в серця людей.
Він ішов вулицями мегаполісу, що сяяв неоновими вогнями. Все тут було автоматизоване, контрольоване розумними машинами, що підкорялися тим, хто мав владу. Люди більше не працювали руками – їм служили андроїди, створені на основі технологій Сина. Але чи стали вони кращими?
Орест зупинився біля невеликого кафе, де все ще продавали справжню їжу, а не синтетичні замінники. Він сів за столик і відчув, як у голові пролунав голос. Це не було звичайне звучання – це була думка, вкладена безпосередньо в його свідомість.
— Ти шукаєш тих, хто ще здатен бачити світло, але й темрява стежить за тобою. Будь обережний.
Орест знав, хто говорить. Всеволод попереджав його – попереду небезпека.
Він оглянувся. У кафе сиділо кілька людей, здавалося, звичайні відвідувачі. Але серед них була одна постать, яка вирізнялася – чоловік у темному плащі, який пив каву і водночас щось друкував на прозорому планшеті. Його погляд був холодним, аналітичним.
"Зловлад уже знає про мене", – зрозумів Орест.
Тепер у нього було два варіанти: втекти або підійти до незнайомця і спробувати з’ясувати, чого той хоче.
Орест зробив вибір. Він підвівся і попрямував до столика загадкового чоловіка.
— Ти довго спостерігаєш за мною, – сказав Орест. – Хто ти?
Чоловік підняв погляд.
— Той, хто знає, що ти збираєшся зробити. І я тут, щоб запитати: ти впевнений у своєму виборі?
                                                                                                      Розділ 3. 
                                                                                             У тіні Зловлада

Чоловік у плащі не виглядав, як звичайний підозрюваний чи шкідник. Він мав певну ауру – спокій, що межував із холодною непохитністю. Його очі, глибокі й проникливі, не видавали жодних емоцій, лише твердість, якою наповнений був його дух.
— Мене звуть Нафан, – сказав він, ховаючи планшет у сумку. – Я знаю, що ти думаєш, Оресте. Ти хочеш врятувати людство, хочеш дати їм шанс вибору, але ти вже програв.
Орест відчув біль від цих слів, наче хтось стиснув йому серце. Але він не відступив.
— Ми ще не програли. Люди завжди мають вибір. Вони можуть вибрати добро, якщо їм дати шанс.
Нафан усміхнувся, але ця усмішка була порожньою, наче він знав щось таке, чого Орест не розумів.
— Ти справді віриш у це? Ти думаєш, що вони виберуть добро? Люди вже вибрали свою долю. Зловлад не має конкуренції.
Орест стиснув кулаки, відчуваючи, як тривога наростає в ньому. Він знав, що це була пастка, але не міг дати собі зупинитися. Його місія була занадто важливою, щоб здатися зараз.
— Зловлад – це тінь, яку ти і всі інші створили своїми рішеннями. Але я буду боротися, я вірю в людей. Вони здатні змінитися. Нафан схилив голову, ніби оцінюючи його слова, і, нарешті, зітхнув.
— Вірити в людей – це наївно, Орест. Ти не можеш змінити те, що вже сталося. Ти не бачиш великої картини, не розумієш, що Зловлад – це не просто ворог. Він є частиною того, що я називаю реальністю. І ти не зможеш змінити реальність.
Орест замовк. Його серце билося швидше, але він тримався, не даючи себе ввести в оману. Нафан мав певну правду, але це не означало, що він правий у всьому.
— Можливо, ти і маєш рацію, але якщо ми не спробуємо, то не дізнаємося, чи може все змінитися. Я не відступлю.
Нафан подивився на нього одним поглядом, в якому знову була та ж холодна впевненість.
— Тоді тебе чекає важкий шлях. І я буду стежити за тобою. Ти не зможеш йти цим шляхом без допомоги. Орест відчув, що ці слова мали в собі дещо більше, ніж просто погрозу. Він зрозумів: Нафан не був звичайним противником, це був гравець у великій грі. Але яку роль він грав? І чому це було настільки важливо для Зловлада? Перш ніж Орест встиг запитати, Нафан вже встав і йшов до виходу, залишаючи Ореста наодинці з роздумами.
                                                                                                              Розділ 4.
                                                                                                Систематичне контролю
Наступні кілька днів Орест проводив час у лабораторії, працюючи над новими технологіями, які могли б допомогти людям звільнитися від впливу Зловлада. Він не міг дозволити собі зупинитися, навіть якщо це означало працювати без сну. Люди повинні були отримати шанс.
Але все більше і більше він відчував, що його дії – це лише частина більших ігрищ. Він розумів, що за ним слідкують, і що Нафан – не просто спостерігач. Той був частиною системи, яка прагнула залишити все, як є.
Орест підійшов до великого екрана в середині лабораторії, на якому зображуваолося місто. Карта, яка постійно оновлювалася, показувала кожну дрібну деталь, кожен рух людей, які відвідували вулиці, кожну дію. Це була частина контролю, над яким Зловлад мав повну владу. Мережа, що пронизувала все. Це була система, якою він маніпулював, навіть не присутній фізично. "Це більше ніж просто технологія. Це контроль за людською волею", – подумав Орест, коли на екрані з’явилася чергова аномалія. На карті з’явилося червоне маркування, яке позначало одну з ключових точок у місті – місце, де знаходилась одна з найбільших баз Зловлада. Це була його "система контролю", серце, яке підтримувало функціонування всього. Якби Орест зміг знищити цю точку, можна було б значно ослабити вплив Зловлада.
"Якщо це вдасться, вони не зможуть контролювати весь світ", – подумав він, готуючись до наступного кроку. Орест знав, що це буде ризиковано. Але він не міг стояти осторонь, коли на кону стояла свобода людства. Він вийшов з лабораторії і направився до зібрання, яке мало вирішити подальші дії. До нього приєдналися кілька осіб – вони були його союзниками, хоч і невеликою кількістю. Вони вірно підтримували його мету, але й самі відчували, що світ навколо змінюється. Далеко не всі підтримували боротьбу з Зловладом. Дехто боявся, а хтось просто відчував, що це марно.
– Ми повинні діяти, поки не стало занадто пізно, – сказав Орест, коли всі зібралися навколо. – Наша мета – зламати систему контролю, яку Зловлад тримає в своїх руках. Якщо ми зможемо знищити ключову точку, то зможемо зупинити його вплив на людей. Це буде перший крок до свободи. Всі дивилися на нього з різними поглядами. Хтось виглядав рішуче, інші ж були сумніви. Але Орест був певен – це був єдиний шлях.
– Я знаю, що це ризиковано, але ми не можемо дозволити йому зберегти контроль. Якщо ми не діятимемо зараз, то ми втратимо все. Зібрання закінчилося плануванням операції. Орест відчував, що це був момент, коли вони могли або перемогти, або виявитися знищеними самим Зловладом.
                                                                                                     Розділ 5. 
                                                                                              Темна сторона
Орест стояв на даху одного з найбільших будівель міста, спостерігаючи, як ніч опускається на землю. Світло з вулиць розтікається по темних вуличках, але всередині його серце було настільки важким, що ніщо не могло освітити його думки. Операція, яку він планував, була небезпечна. Вони йшли на відкриту конфронтацію з системою, що була в основі всього.
Але він не міг відступити. Люди залежали від того, чи зможе він пробити брилу, яку Зловлад тримав над світом.
— Орест, ти не один. Ми з тобою.
Це був голос Лії, його найбільшої союзниці. Вона приєдналася до нього на даху, ставши його підтримкою в усіх тяжких моментах. Лія була розумною, кмітливою, і від неї він отримував ідеї, які допомагали адаптувати план.
— Я знаю, Ліє. Але це занадто небезпечно. Ти розумієш, до чого ми йдемо? Зловлад не дозволить нам просто так знищити його систему. Він спостерігає за нами, навіть якщо ми не бачимо його. Лія тихо посміхнулася, розуміючи, що Орест не сумнівається в її вірності, але його сумніви не стосуються її. Вони обоє знали, що у цій боротьбі нічого не буде простим. Зловлад, навіть на відстані, залишався тінню, що проникала в їхні думки, в їхні дії. Його вплив був надто великий.
— Ти не сам, Орест. Ми можемо зробити це разом. Ми повинні. Якщо ми не боротимемося зараз, ми вже ніколи не матимемо шансу.
Вони вдивлялися в темний горизонт, де небо зливалося з землею, і обидва усвідомлювали глибину відповідальності. Але план вже був розроблений, і більше не було часу на вагання. Вони мали діяти. План полягав у тому, щоб проникнути в одну з основних баз Зловлада, що знаходилася в центрі міста. Вона була захищена системою високотехнологічних засобів безпеки, але Орест і Лія мали доступ до кодів, що дозволяли обійти ці бар'єри. Тим не менше, на шляху стояли численні вороги — агенти Зловлада, які готові були віддати своє життя, аби зберегти контроль.
— Ти впевнений, що ми маємо цю можливість? – запитала Лія, дивлячись на нього злегка похмуро. – У нас лише одна спроба. Якщо ми помилимося, нас знищать. Орест коротко кивнув, і в його очах запалилося рішуче полум'я.
— Це наша єдина можливість. Ми знищимо серце системи, і тоді навіть Зловлад не зможе її відновити. Ми повинні зламати його владу. Якщо ми це зробимо, люди знову отримають свободу. Він був переконаний у своїй правоті, навіть якщо весь цей план здавався безумством. Зловлад, хоч і був потужним, не міг би передбачити, що вони наважаться на це. Його система була сильною, але якщо Орест і Лія вдало знищать центральну точку, їхні шанси на успіх зростатимуть.
— Тоді ми йдемо. Лія кивнула, і разом вони спустилися до підземних тунелів, де їх вже чекала група союзників. У темряві вони рухалися швидко і мовчки. Це був час дії, і кожен рух був важливим. На кожному кроці вони могли стати мішенню для ворогів, але Орест не дозволяв сумнівам проникнути в його розум. Дії почали набирати обертів. Технічне обладнання, необхідне для проникнення в базу, було готове, і операція розпочалася. Однак Орест вже відчував наближення чогось… темного. Він не міг сказати, що це, але в повітрі висіла небезпека. Це був не просто страх, це було щось більш потужне. Зловлад був близько. І якщо він виявить їхній план…  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍