Філіп Кіндред Дік - Убік

похмурості. Однак поруч із ним, недбало розвалившись у кріслі, сиділа довгонога дівчина з чорним блискучим розпущеним волоссям і темними очима. Її виразна й чиста врода заливала ту частину приміщення, яку вони займали, особливим світлом, запалюючи її важким тьмяним вогнем. «Таке враження, — подумав він, — ніби вона опирається своїй красі, не любить своєї гладкої шкіри й чуттєвих, пухких темних губ. У неї такий вигляд, немов щойно встала з ліжка й досі не привела себе до ладу. Її дратує цей день — власне, кожен день».

— Я так розумію, Джі Джі повернувся з Топіки,— мовив Ранситер, підходячи до них.

— Це Пет,— сказав Джо Чип.— Прізвища у неї немає.

Він вказав на Ранситера й зітхнув. В усьому вигляді Джо Чина відчувалася якась приреченість, але, попри це, щось у глибині його єства вказувало на те, що він не скорився. За його покірністю вчувався слабкий і кволий натяк на неабияку життєву енергію. Ранситеру навіть здалося, що Джо майже вдавав свій відчай... тоді як насправді не відчував жодної приреченості.

— Анти-що? — запитав Ранситер у дівчини, яка й далі сиділа, розвалившись на стільці й витягнувши ноги.

— Антикетогенез,— пробурмотіла дівчина у відповідь.

— Що це означає?

— Це попередження кетозу, — відповіла дівчина байдужим голосом. — Як при введенні глюкози.

— Поясни, — звернувся Ранситер до Джо.

— Покажи містеру Ранситеру аркуш зі звітом, — попросив Джо.

Частково підвівшись, дівчина потяглася до своєї сумочки, й, попорпавшись у ній якийсь час, дістала звідти пожмаканий жовтий аркуш із висновками Джо. Розгорнувши папірець, вона ще раз зиркнула на нього і передала Ранситеру.

— Дивовижні показники. Невже вона й справді така талановита? — запитав він у Джо. А потім помітив два підкреслені хрестики, графічний символ, що означав застереження про небезпеку, навіть зраду.

— Поки що кращих мені не доводилося бачити,— відповів Джо.

— Зайдіть до мене, — звернувся Ранситер до дівчини, подаючись до свого кабінету. Вони рушили слідом.

Аж тут вкотилася пухкенька міс Вірт, вона важко дихала, закочуючи очі.

— Я розмовляла з містером Говардом, — сказала вона Ранситеру. — Він проінструктував мене, як діяти далі.

Раптом вона помітила Джо Чипа й Пет. Якусь мить вагалася, а потім заговорила знову.

— Містер Говард хоче, щоб ми негайно залагодили всі формальності. Тож чи можемо ми продовжувати? Я вже згадувала про те, що справа дуже термінова і час для нас зараз вкрай важливий, — вона посміхнулася своею глянсуватою, рішучою посмішкою, а тоді звернулася до Джо й Пет.— Чи не могли б ви зачекати? Моє питання має невідкладний характер.

Зиркнувши на неї, Пет засміялася глибоким презирливим сміхом.

— Вам доведеться зачекати, міс Вірт, — сказав Ранситер. Його охопив страх. Він поглянув на Пет, потім на Джо, і його страх лише зміцнів.

— Посидьте тут, міс Вірт, — Ранситер вказав на стільці у приймальні.

— Містере Ранситер, тепер я вже можу точно сказати, скількох інерціалів ми маємо намір залучити. Містер Говард вважає, що він сам здатний адекватно визначити наші потреби, виходячи з проблеми, яка перед нами постала.

— І скількох? — запитав Ранситер.

— Одинадцятьох, — відповіла міс Вірт.

— Підпишемо договір трохи згодом, — сказав Ранситер,— щойно я звільнюся.

Вказуючи шлях великою широкою рукою, він провів Джо і дівчину до кабінету, зачинив двері та сів за стіл.

— У них нічого не вийде, — звернувся він до Джо. — Ні з одинадцятьма. Ні з п’ятнадцятьма. Ні з двадцятьма. Особливо, якщо враховувати, що їм протистоятиме С. Доул Меліпоун.

Ранситер почувався втомленим і наляканим.

— Це, як я розумію, потенційна етажерка, яку Джі Джі знайшов у Топіці? І ти вважаєш, що нам варто її найняти? Ви з Джі Джі дійшли щодо цього згоди? Тоді, звісно ж, ми візьмемо її в команду.

«Можливо, я відправлю її до Міка, — думав він. — Серед тих одинадцятьох».

— Мені досі ніхто не спромігся сказати, — вів він далі, — якому таланту псі вона протистоїть.

— Місіс Фрик каже, що ви літали до Цюриха, — сказав Джо. — Що пропонує Елла?

— Більше реклами, — сказав Ранситер. — По телебаченню. Щогодини.

Скориставшись інтеркомом, він мовив:

— Місіс Фрик, підготуйте, будь ласка, договір найму між нами і Джейн Доу. Зазначте стартову заробітну плату в тому обсязі, яким було погоджено з профспілкою минулого грудня. Також зазначте...

— Що таке «стартова заробітна плата»? — запитала І Іет. Її голос був сповнений насмішкуватої недовіри і звучав трохи по-дитячому.

Ранситер уважно подивився на неї.

— Я навіть не знаю, що ви вмієте робити.

— Вона — антиясновидець, Глене,— пробурчав Джо. — Але не така, як інші.

Він не пояснював детальніше. Здавалося, він просто зупинився, мов старий годинник, у якому сіли батарейки.

— Вона готова одразу починати? — запитав Ранситер у Джо. — Чи нам доведеться спершу її навчати, тренувати й чекати, поки вона зможе бути корисною? У нас майже сорок інерціалів сидять без діла, а ми наймаємо ще одну. Ну, гадаю, сорок мінус одинадцять. Тридцять працівників без діла, яким треба платити, хоч вони просто швендяють довкола і длубаються в носі. Не знаю, Джо, справді не знаю. Може, нам звільнити скаутів? До речі, здається, я дізнався, де перебувають зниклі псі Голліса. Я потім тобі розповім.

Він знову звернувся до місіс Фрик:

— Зазначте, що ми можемо звільнити цю Джейн Доу без попередження, грошової допомоги чи будь-яких Інших компенсацій. Також вона не може претендувати на внески до пенсійного фонду за рахунок компанії

і а лікарняні виплати впродовж перших дев’яноста днів.

Потім він заговорив до Пет:

— Стартова заробітна плата завжди складає чотириста поскредів на місяць, що передбачає двадцять робочих годин на тиждень. І вам доведеться вступити до профспілки. Профспілки робітників гірської, металообробної та сталеливарної промисловості. Саме до них записали всіх службовців організацій запобігання паранормальним втручанням три роки тому. Це від мене не залежить.

— Я отримую більше, наглядаючи за відеофонними реле у кібуці Топіки, — мовила Пет. — Ваш скаут, містер Ешвуд, сказав...

— Наші скаути брешуть,— перебив Ранситер.— До того ж юридично ми не відповідаємо за те, що вони говорять. Як і будь-яка інша організація запобігання.

Двері офісу відчинилися і місіс Фрик несміливо увійшла, несучи роздруковану угоду.

— Дякую, місіс Фрик, — сказав Ранситер, беручи папери. — У мене двадцятирічна дружина у мораторіумі,