Александра - Зотліла, Александра

Я спробував незвичний бутерброд. Він виявився смачним, навіть дуже смачним.

— Яблуко будете? — запропонувала дівчина.

— Ні, дякую. Мені б серветка не завадила.

— Суха, волога, туалетний папір?

— В тебе все це є? — здивувався.

— В мене є все та навіть більше. — Вона дістала пачку вологих серветок і вручила мені.

— Лекса у нас — перестраховщиця. У неї манічка бути готовою до всього. — Посміявся Микита.

— Між іншим, моя манічка не раз рятувала твій з…тебе від неприємностей. 

Ох...відчуваю, цікаво мені буде в поїздці з цією парочкою.

Скоро наш перерив закінчився і ми вирушили далі, періодично переговорюючись з приводу виступу. Через якийсь час, я помітив, як Саша щось малює. 

— Якщо не секрет, що малюєш? — спитав її. Дівчина підняла голову, повернувши до мене малюнок.

На ньому були намальовані я і Микита в машині, з її ракурсу. Малюнок був гарний, ніби живий.

— Гарно малюєш. Чому саме це вирішила малювати?

— Дякую. Я малюю те, про що думаю, або те, що бачу. У цю мить, бачу я конкретно вас обох.

— Ти дійсно дуже гарно малюєш. Чому вирішила присвятити життя саме музиці, а не малюванню?

— Малювання — це скоріше хобі, яке мене концентрує і заспокоює, воно не є для мене пріоритетом.

— Що ж, вибір твій.

— Мене він цілком влаштовує. — Мені почулося, чи в її тоні прозвучало роздратування?

Далі була дорога, дорога і ще раз дорога. 

На місце ми прибули о п'ятій годині вечора. Заселившись в готель, я попередив їх, що о восьмій буде вечеря, а сам пішов у свій номер. Жахливо хотілося спати.