Катерина Мединська - Це не солодке кохання, Катерина Мединська

- Мамо, він казав, що кохає мене і хотів одружитися, - Її голос здригнувся, і вона знову заплакала, повторюючи: - Я була така дурна, що вірила йому.

- Чому, ти збрехала мені, донечко?

- Мені було соромно, мамо. Ти й бабуся завжди так пишалися моїми успіхами, а я підвела вас, - прошепотіла вона. - Я думала, що зможу впоратися сама, але...

Настя гірко заридала.

- Ну, гаразд уже, - заспокійливо поплескала мати доньку по спині. - Хто знав, що він зіграє з тобою в цю жорстоку гру. Але щодо університету ти маєш рацію, ми не зможемо оплатити твоє навчання. Хіба що доведеться принижуватися перед твоїм батьком.

- Мамо, я не буду в нього нічого просити. Він так тебе образив, і йому немає ніякого діла до нас. Краще піду кудись працювати, щоб тобі легше було.

Ганна раптом відчула, як отупляюча втома заволодіває нею.

- Гаразд поговоримо про це після того, як я повернуся з роботи.

Повільно відчиняючи двері, Валентина Іванівна увійшла в кімнату. Вона наблизилася до своєї доньки й онуки, які сиділи на ліжку, понуро опустивши голови. Валентина Іванівна бачила, що їхні очі сповнені сліз, і серце її стискалося від співчуття. Вона знала, що сталося, бо стояла за дверима і слухала кожне слово. І всією душею відчувала їхній болючий біль і несправедливість ситуації, яка їх засмутила.

- Дівчатка мої рідні, - почала вона, її голос звучав ніжно й утішно, - Не засмучуйтеся так! Що б не відбувалося - все добре!