Ангеліна Кріхелі - Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі

Але ось Барбос відвернув пса від сумних спогадів, неголосно кашляючи й підходячи ближче, майже втикаючись носом у морду вівчарки.

— Ви мене вибачте, будь ласка... — обережно почав Барбос.

— Та-ак... — розімкнув повіки старий пес і сонно глянув на Барбоса.

— Тут ось яка річ, — уже більш упевнено сказав Барбос і присів ближче до напівсонного пса, щоб їхню розмову ніхто не почув, — цуценя одне з'явилося в наших краях...

— Що за цуценя? — запитав старий пес, трохи пожвавлюючись і сподіваючись на нехай маленьку, але пригоду.

— Каже, заблукав, — довірливо повідомив Барбос, нахиляючись ще нижче.

Старий пес незатишно відсунув морду. Барбос відступив на крок, не бажаючи бентежити пса, у якого збирався просити допомоги.

— Заблукав... — повільно вимовив пес, вочевидь, обмірковуючи почуте. Барбос втомлено прикрив повіки, абсолютно знесилений пошуками старого мудрого пса.

— Давно? — раптом запитав пес задумливо.

Барбос прочинив одне око, поводив ним навкруги, розмірковуючи, і знову заплющив.

— У наших краях він недавно, а заблукав, найімовірніше, давно.

Вівчарка опустила морду.

— Ні, я за цю справу не візьмуся. Сліди загублені... — розчаровано сказав пес.

Барбос так здивувався, що різко розплющив очі й навіть дозволив собі звернутися на «ти» до такого шановного пса. Хоч він і знав, що до тих, хто старший або малознайомий, слід звертатися тільки на «Ви».

— Як це так «не візьмуся»?! Та що ти собі думаєш!.. Малюків не можна залишати в біді! У кожного повинна бути мама!

Тільки кричав Барбос зовсім не тому, що розсердився, а тому, що звернутися по допомогу йому було більше ні до кого, а допомогти цуценяті дуже хотілося. І пес цей був його єдиною надією.

Пес стрепенувся, але промовчав, а Барбос продовжив:

— Я розумію, ти в собі не впевнений зараз, давно нічого подібного не було, і, можливо, чуття твоє ослабло, але тільки... Тільки я подумав, що до кого ж мені йти й де шукати допомоги, якщо навіть такий мудрий і досвідчений пес, як ти, не може з цим упоратися? Але, подумай сам, крім тебе, це нікому не під силу!.. — сказав Барбос і з тугою та надією подивився в очі мудрому псу. Пес присоромлено відвів очі, опускаючи морду. — Тільки такий пес, як ти... — прошепотів Барбос трохи засмучено, і неспішно поплівся геть. Він розумів, звісно, що собаці, яким би мудрим він не був, важко наважитися шукати батьків цуценяти після такої довгої відсутності, так би мовити, практики. І що честь не дозволить йому з цією справою не впоратися.

Щойно він відійшов усього на кілька кроків, як почувся оглушливий гуркіт. Барбос обернувся й побачив перекинутий сміттєвий бак і маленьке жовте курча поруч із ним. Дуже розгублене курча, яке явно не знало, що йому тепер робити: ховатися чи привітатися зі старшими, як годиться всякому пристойному курчаті.

— Ну-так, молода людина, — звернувся до нього пес, — що ви можете сказати нам?

— Я... е-е... — курча розгублено озиралося на сміттєвий бак, що впав, нібито очікуючи від нього підтримки.

— А чи знаєте ви, юначе, — приєднався до пса Барбос, повертаючись і сідаючи поруч, — що підслуховувати недобре?...

— Ну-у-у... Я щось про це чув у себе на подвір'ї, коли господиня сварила господаря... — чесно зізналося курча. І глянуло на дорослих собак, які грізно дивилися на нього. Але тут старий пес розсміявся добродушно, а Барбос похитав головою, усміхаючись.

— Та-а-а-а-к... — протягнув Барбос. — Тільки не кажи, що й ти заблукало... — жартівливо застеріг він курча. Курча помітно розслабилося і зітхнуло з полегшенням. Навіть дозволило собі недбало спертися на сміттєвий бак, що впав, через що той похитнувся і покотився геть вулицею. Курча розгублено озирнулося на бак, потім подивилося на псів, і, схиляючи голову, стало смикати якийсь маленький мішечок. Якраз у цей момент хтось у мішечку заворушився і відчайдушно заволав:

— Та випусти ж ти мене звідси! Задихнуся ж! Гей!.. Гей, ми що не одні, чи що?! — злякано пропищав хтось у цьому мішечку.

— А це ще хто?! — здивовано запитав Барбос.

Старий пес вичікувально підняв одну брову.

— Ну і, молода людина?

— Н-ну, це...

— Та я це, я! — почулося з мішечка. — Гей, хлопці, а що відбувається? Ви хто?

— Нумо, відкривай мішечок! — скомандував пес, і курча слухняно розкрило малесенький мішечок, у якому міг поміститися тільки... комар. Який, власне, і показався з мішка. Щоправда, ні пес, ні Барбос не розгледіли його. А комар спершу витяг невдоволено з мішка одну лапку, потім другу, а далі й мордочку з комариним своїм довгим носиком.

— А що тут взагалі відбувається? — по-справжньому поцікавився комар, весь показуючись із мішка.

Курча щось простогнало, соромлячись комара.

— Ні, а що я такого запитав?! — щиро дивувався комар, озираючись на всі боки й намагаючись визначити, де вони перебувають. — Ну! Ну, я казав! Заблукали ж!..

— О, ні... — в один голос стогнали дорослі пси, дивлячись на комара.