Агата Задорожна - Мистецтво брехні, Агата Задорожна

– Ти й не уявляєш, – його лице освітилося змовницькою посмішкою. – Минулого року пароль був ще кращий: “І після смерті живемо”. Мені здається, Нозері намагається так втримати мене від того, аби я пхав носа на його територію. 

Я тільки підняла брови, не питаючи нічого вголос, та Ярош зрозумів усе й так: 

– Наш поважний викладач некромантії. Менш поважний, ніж Санен, звісно, якщо ми вимірюємо цю якість у роках. 

Я озирнулася довкола; кладовище було хоч і не надто великим, та заповненим ущент. Могили тіснилися одна біля одної, і деякі з них були присипані свіжою землею: як наче трупи чи підіймали, чи тільки нещодавно закопали. Мій погляд чомусь зупинився на самому краєчку цвинтаря, де дві купки свіжої землі почали проростати мохом і бур’янами. Хоч на насипах і не було ані знаків тріади, ані табличок, сумніву не залишалося – це теж були могили. 

– Не виглядає надто затишно, – я здригнулася від свисту вітру, який пройшов крізь отвори у вапняку. 

Ярош обернувся до мене з насмішкуватим лицем. 

– А я думав, тобі саме такі місця й до вподоби. Дуже пасує до твоєї репутації. 

Я підтиснула губи й пришвидшила крок, залишаючи Вереса позаду. 

– Компанія живих мені подобається більше. 

– А й справді, чому я про це не подумав… – Ярош не посоромився перейти на біг, аби мене наздогнати, й цього разу сам невимушено вклав мою долоню собі на лікоть. Я поборола перший порив пручатися й пішла за ним далі; не варто викликати підозр. Ще кілька днів, і я буду на волі. 

– На щастя, це не те місце, про яке я говорив. Ось, ходімо.

Він знову підійшов до стіни вже на протилежному боці від того, де ми зайшли, і тоді знову приклав долоню до каменю. Прошепотів пароль, і перед нами ще раз відкрився прохід. 

І ось тоді мені вже довелося притримати здивований видих – бо місце й справді було таке, що могло мені сподобатися. Й дивно, що Ярош вгадав це так просто. 

Старі дуби схилялися під вагою власних гілок, а стовбури так міцно й густо обплела лоза, що кори вже й не було видно. А далі – зарості очерету й невелике озерце, що вже більше нагадувало болото. 

Тут співи цвіркунів і квакання жаб були майже оглушливими, але у дивовижно приємний спосіб. Наче вони могли перекричати мої думки й змусити їх заспокоїтися. 

Ярош потягнув мене вперед, і цього разу я піддалася ще легше. Попри те, що повсюди навколо лив дощ, тут його наче й не було – усі краплі губилися десь серед пожовклого листя. 

Без чарів тут точно не обійшлося. 

Ярош перший присів на повалений стовбур біля самого берега озерця й задоволено голосно видихнув. Потім він потягнувся до піхов з мечем й тренованим рухом відчепив їх, відкидаючи зброю вбік. 

Я б на його місці цього не робила – особливо, коли опинилася б наодинці з людиною, яка не мала до мене жодних добрих намірів. І особливо, коли ця людина була Тавою ла Шедд, найманкою та вбивцею, а окрім того й просто небезпечною людиною. 

Я повільно присіла протилежний край колоди, вдивляючись у спокійну воду болота.

– Тут… гарно, – нарешті визнала я, трохи розслабляючи плечі. У повітрі пахло прілим листям і торфом, та від цього чомусь не хотілося морщити носа. – Спокійно. 

Ярош поряд кивнув, і я помітила цей рух тільки краєм ока. 

– Я й сам сюди іноді приходжу, – сказав він. – Але обіцяю не турбувати твій спокій. 

Я в це ані на мить не повірила, але не мала настрою сперечатися. 

– Чому ти мене сюди привів? – запитала я за хвилину, не повертаючи лиця до Яроша.

– Щоб в тебе було місце для себе. Для своїх думок, – миттєво відповів він, але я тільки махнула рукою. 

– Та припини. Те, що я не можу зламати тобі мізки й прочитати думки, ще не значить, що тобі потрібно так відверто брехати. Тобі щось потрібно. 

Я кинула на нього погляд скоса й стиснула руку в кулак, аж нігті впилися у шкіру. Не послаблювати пильності. 

…але місцинка й справді була нічогенька, потрібно буде сюди повернутися. Та й до огорожі академії не так далеко; прорватися крізь неї буде простіше у місці, де ніхто не наступатиме на п’яти. 

Верес поряд сидів спокійно і збирав до купи слова. Щось мені підказувало, що мені вони зовсім не сподобаються.