Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук - Ніколи разом, Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук

— Ця нова учениця справжня скажена селючка! Он, подивися! Вона ще й на дорозі лається! — почув я слова однокурсника.

— Жах! Краще до неї не наближатися.

Хах, вона вже встигла не тільки мене дістати своєю присутністю. З останньої фрази я трохи навіть посміхнувся. І я повинен визнати, що можливо так і є. В аудиторію зайшов викладач.

— Добрий день, студенти. З першого семестру ви розпочнете працю над спільним проєктом. Ви повинні розповісти власно складену доповідь та показати презентацію. За найкращу роботу отримаєте найвищий бал та стипендію, звісно, — трохи закашлявши, викладач продовжив. — Але працювати маєте спільно, зрозуміло? Поодинокі роботи не приймаються! І ще дещо…, — чоловік обвів поглядом аудиторію. — Мене називайте Володимиром Семеновичем. — я побачив, що на мене дивиться ця дівчина. І мене охопила така злість, що просто немає слів, щоб це передати. Вона так подивилась на мене, що я змовчати просто не зміг.

— Чого тобі? Немає чим зайнятися, аніж на мене дивитися? — запитав я та подивився на неї злим поглядом. Ну в принципі він у мене такий з самого ранку, відтоді коли мене облили холодною водою.

— Я? На тебе?! Та ти мені здався, як корові граматика!

— Що?! Та ти знаєш хто я?!

— Нико се не знає, хлопче. І не підвищуйте на мене голос! — О, Боже, що вона верзе? Нічого не зрозумів. Якою мовою вона розмовляє?

— Та що ти говориш?! Га? Взагалі тебе не розумію! Ще й на “ви”! Ніби така собі панянка!

І тут нашу розмову перервав викладач, який якраз подивився саме на мене. 

— Загородній Давид працює над проєктом з… Діаною Лашкевич! — то значить її звати Діана? Яке красиве ім’я, але таке нестерпне дівчисько!

Вона обурено крикнула викладачу, що не хоче зі мною працювати у парі. І я теж не згоден з таким рішенням Володимира Семеновича. Він, що це спеціально зробив? Але чоловік стояв на своєму, та ще й бали якісь зняв. Мені то все одно на ці бали. А якщо вона приїхала вчитись та отримувати хороші оцінки, то я їй не заздрю. Нічого у неї не вийде. Я не буду з нею робити цю роботу. І крапка. Нехай викручується сама!

Нарешті все закінчилось. Я вийшов з корпусу та побачив, що до нього підходять Марк з Романом. У них одна пара була, точно не зрозумів, чого це вони так рано пішли.

— Оце ти, друже, не в кращому стані — хлопці подивились на мій зовнішній вигляд та почали реготати.

— Ви теж не кращий маєте вигляд, тому досить реготати.

— Що у тебе вже сталося, що ти такий роздратований?

— Одногрупниця... — сказав я. Ми пішли у сторону виходу з території інституту — заноза ще та буде.

— А, що сталося?

— Голосна дуже. По дорозі зустріли її. Ну, як зустріли, вона з якимось хлопцем їхали. І вона кричала на всіх. І нам ще плюс дали робити завдання у парі... — ми пройшли одну лавку — про вовка промовка. Ось і вона... Діана Лашкевич.

— Пройдімо її, не зачіпай.

— Е, ні — ми підійшли до неї — кого я бачу!

Діана знову почала говорити свої премудрі слова, назвімо їх так. Я нічого не зрозумів. Та ще й воду на мою сорочку вилила. Ненавиджу її!

— Залиш її. Ця дівчина не варта наших нервів — сказав Роман.

— Ну, добре, ходімо — ми відійшли якомога далі — нас Зоря чекає біля червоного корпусу.

— Тоді гайда по неї та в кав’ярню чи ресторан якийсь, а то голодний — додав Марк, Роман його підтримав у тому, що теж голодний. А я чесно кажучи, теж став відчувати голод. Хоч щось, може поїм полегшає?
Під’їхали до Зорі в інститут. Вона сидить на лавці та розмовляє з якоюсь дівчиною. Вони розмовляють та сміються. Побачивши нас, дівчата встали. Зоря подивилась на мене.

— О, Господи! На кого ж ти Давиде, схожий. Дайно я тобі зачіску підправлю. А з сорочкою то, що… ех, Давиде  — подруга стала навшпиньки та почала підправляти зачіску. Я відразу забрав її руку.

— Ми ж бачились зранку, бачила який я маю вигляд. І взагалі, хто ця панянка, яка біля тебе стоїть?

— Це моя двоюрідна сестра, Уляна. Виявляється теж вчиться в цьому інституті

— На одній спеціальності — додала Уляна з усмішкою на всі тридцять два. Її манера розмовляти мені нагадала Діану. Тільки в Уляни немає цих хитромудрих слів. Спілкується людською мовою.

Ми всі разом пішли до найближчого ресторану. Всім треба чогось поїсти. По дорозі до ресторану, мені подзвонив тато. Запитав як пройшов день. На що я йому почав скаржитись, а тато сказав, що поговоримо про це дома. І що через годину за мною та Зоряною заїде татів водій та повезе нас додому.