Вальдемар Лисяк - Безлюдні острови 14-16, Вальдемар Лисяк

"Протягом століть Римо-Католицька Церква стверджувала, що люди зі смиренними серцями успадкують землю. У квітні Рим оголосив, що іноді за неї дозволено воювати. Теологія визволення набуває популярності в Третьому світі, а сам Ватикан видав нову "Інструкцію про християнську свободу та визволення", в якій проголошує, що Церква сповнена рішучості відповісти на тривоги сучасної пригнобленої людини, що тужить за свободою. Це документ, який, здається, дивує тих, хто вірив, що Церква під правлінням Іоанна Павла ІІ стала оновленим бастіоном консерватизму. У документі йдеться про те, що «ті, кого гноблять багаті чи можновладці, мають повне право дати відсіч». Збройна боротьба вважалася припустимою як останній засіб боротьби з довготривалою тиранією". Справжня міжконтинентальна ракета, запущена в бік Папи Римського - це питання сексу. На думку "лібералів", антипрогресист Войтила загострив католицьку сексуальну та сімейну етику в образливий для змін ХХ століття спосіб, що ускладнює католикам самореалізацію у сфері сексуального життя. Він вперше заговорив на цю тему під час візиту до Сполучених Штатів, на що Його критики відреагували з властивим собі шармом; коли він увійшов до собору у Вашингтоні, щоб відслужити месу, його зустріли їдкі транспаранти: "Сексуальність - це гріх - покайтеся!" і "Католики, гомосексуалісти та лесбіянки вітають Папу!"[9]. Хоча група войовничих прогресистів була дуже активна, їхні зусилля виявилися марними: натовпи американських католиків демонстрували свою підтримку Святого Отця. Ці маси людей, які його люблять, просто не хочуть – незважаючи на те, скільки з них не погоджуються з його негативною позицією щодо контролю народжуваності (в основному абортів), розлучень, гомосексуалізму та сексуальної свободи – щоб Папа дублював видавців "Playboy" і ставав прихильником вбивства людського плоду. Завданням Глави Церкви не є і не може бути пропаганда (бо це було б рівно визнанню) сексуального авангарду та безтурботності відносно сім'ї, поширюваної мас-медіа, і які за кілька років призвели до таких психосоціальних переоцінок, за які люди ще довго будуть платити високу ціну. Легкість сприйняття цих явищ Він вважає приниженням людської гідності, і в цьому Його не можна звинуватити. В епоху, коли світ загниває через кризу всіх цінностей, а Церква є фортецею, обложеною раціоналізмом, секуляризмом та тому подібними явищами – Він має бути невблаганним сторожем на стінах цієї фортеці.

Нарешті, снаряд, виліплений з ворожості, було направлено в культ Марії, чужий для протестантів. Іоанн Павло ІІ, хоча щиро залучений до процесу екуменізму, пропагує поклоніння Діві Марії. В очах Його ворогів це є кричущим проявом обмеження та консерватизму. Вони не читали варшавського тижневика "Культура" від 28 червня 1981 року. Там є фрагмент спогадів старого комуніста, людини, яка не вірила ні в Бога, ні тим більше в Його Матір. У сталінські часи йог заарештували. "Не знаю, як це сталось, – згадує цей чоловік, – але коли Ружанський цілодобово допитував мене як на конвеєрі у віллі, яка називалася "Прогулянка", мені знову й знову являлася Матір Божа".

Стріляючи в рухому ціль, ті, що справа, і ті, що зліва, хоч і взаємні вороги, погоджуються в одному: в критиці фінансових справ понтифікату Іоанна Павла ІІ. Для цього нападу використовується двостволка, один ствол якої спрямований в єпископа Марцінкуса, а інший — в подорожі Папи.

Литовського каратиста, пілота, спортсмена Пауля Марцінкуса, близького співробітника та "горилу" Папи Римського, а також голову IOR (Інституту релігійних справ, тобто банку Ватикану), звинуватили у неналежному розпорядженні коштами Ватикану, зокрема, в співпраці з банком, який вів незаконні операції і зробився банкротом. Навколо цього здійнявся шалений галас, всупереч елементарній пристойності, бо ніхто не довів злих намірів Марцинкусу. Це все одно, що звинувачувати в нечесності людину, чий партнер по бриджу виявився злодієм. Цей велетень з вічною сигарою в зубах, будучи головним скарбником Святого Престолу, налагоджував співпрацю з різними банками, і, не будучи ясновидцем, не міг заздалегідь знати, що хтось із партнерів виявиться нечесним. Крім того, Марцінкус як голова IOR впорався чудово: за кілька років він допоміг державі Ватикан вийти з фінансових проблем, які раніше чорною хмарою нависли над папством через погане управління фінансами. Але його кар’єра та успіхи стали сіллю в оці для окремих країн (Марцінкус підтримував "Солідарність") та окремих кардиналів Римської курії. Масована атака на нього була насправді атакою на Папу, який тримає "таку людину" поруч із собою.

Щоб переконатися, що комплект є повним, Марцінкуса звинуватили в причетності до нібито вбивства 33-денного Папи Іоанна Павла I! У 1984 році британець Девід Валлоп видав кітч-бестселер на всіх континентах під назвою "В ім’я Боже", доводячи (без будь-яких доказів), що Іоанн Павло I був отруєний ватиканськими масонами, тому що він хотів дозволити протизаплідні таблетки та позбутися прелатів, які належали до масонської ложі P-2 (включно з Марцінкусом) з Ватикану. Насправді вся ця жалюгідна "science fiction" була черговим нападом на Іоанна Павла ІІ та Його Литовця. "Серед незліченних книг, присвячених Ватикану, ця одна з найгірших. На жаль, цей жанр містить більше лайна, ніж шедеврів", - сказав Жан Потен у "La Croix" (14 червня 1984).

Стріляючи зі всіх стволів, неможливо було пропустити папські поїздки, головним організатором яких був Марцінкус. Детектор витоків з Курії, Сандро Магістер писав у "L'Espresso", що справа Марцинкуса "кидає тінь на того, хто необережно вважав його своїм фаворитом, тобто на Папу (...) Однак критика на адресу Папи не обмежується лише захисту, яким він оточує Марцинкуса. Деякі кардинали вже сказали Войтилі, що вони віддають перевагу більш скромним подорожам...".

І так ми знову досягаємо суті понтифікату рухомої мішені – до самого руху, який теж критикують, як і все інше. Західнонімецький публіцист Ганс Зендер, радячи Папі Римському в багатотиражному тижневику вчитися теології та скромності у нікарагуанських міністрів, назвав подорожі Войтили "бродінням світом (...) у той самий час, коли багато людей, у тому числі католиків, помирають. від голоду". Ці поїздки нібито коштують занадто дорого, а зустрічі з людьми мають надто "цісарський" характер. У 1982 році Associated Press резюмувала це так: "Теологи з різних країн, дисидентські групи в Католицькій Церкві і навіть Римсько-Католицькі єпископи представили такий список негативів: 16 закордонних поїздок Іоанна Павла ІІ коштували занадто дорого (...) Католики в Бразилія, Великій Британії та багатьох африканських країн продовжують оплачувати феєрверки, вівтарі та заходи безпеки, хоча для покриття витрат папських візитів використовується праця волонтерів і доходи від комерційних підприємств". Це знову ж таки, як критикувати пишність симфонічного концерту чи футбольного матчу, бо за них мусили заплатити меломани та болільники