Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

сходять з гір, вуха закладає, а у відповідь на його плач серед темряви народжується місяць...

Смішне наївне дитинство.

Наближався шістнадцятий день народження, а з ним і поява батька. Северин собі місця не знаходив, особливо нестерпно було довгими днями, коли вони лишалися на гостинному дворі, а Захар мучив його черговим перекладом. Що ближче ставало до заповітної позначки, то гірше юнак міг зосередитися. Всі думки безплідно крутилися навколо зустрічі з батьком.

Про що він розповість? Про мавку, яка провела таємною стежиною до Ґаада? Про кулі, які він наловчився зрідка ловити долонею? Про пекельний біль під час першого перетворення? Про норовливого Шарканя, який до ночі срібної клямри і близько так не слухався його наказів, а зараз немов читає думки? Але для старшого Чорнововка це звучатиме лише банальними дитячими відвертостями. Що може справді вразити його, що стане приводом пишатися сином?

У присутності батька Северин завжди ніяковів. Поруч зі старшим Чорнововком він почувався недолугим хлопцем у компанії легендарного отамана, який лише за збігом обставин доводився йому далеким родичем.

— Наберися розуму та сили, і ми помстимося за маму разом, — промовив Ігор, коли передав Северина у джури своєму знайомому Захару.

Малий назавжди запам'ятав ті слова. Мабуть, від того дня кожна зустріч із батьком перетворилася на дивний іспит, в якому Северин мав якось довести власну значущість — проте не знав, як саме. Не знав, як поводитися, не знав, що говорити, аби тато пишався ним. Зрештою, він зовсім не знав власного батька, зберігаючи про нього лише скупі спогади дитинства та рідкі спалахи зустрічей впродовж десяти років.

До корчми «Pid starym jasenem» вони прибули двадцятого грудня, проїхавши кілька довгих холодних годин крізь стіну дрібного снігу. У своєму останньому повідомленні Ігор Чорнововк призначив місце зустрічі саме тут. У корчмі, що й справді стояла поруч старого ясеня, не було де і яблуку впасти — всі поспішали встигнути додому до Різдва. Особливо мандрівників більшало в негоду. Декільком кімнат не вистачило і вони домовлялися за ночівлю прямо у залі. Але для панів характерників знайшлася невеличка кімната на самому горищі — корчмар притримував її для особливих гостей.

— Тільки не кажіть нікому, що ми заздалегідь не домовлялися, бо натовп четвертує, — прошепотів він Захару і змовницьки підморгнув.

Северин, який завжди цінував виявлення поваги до трьох характерницьких клямр, того навіть не помітив. Він місця собі не знаходив і безупинно міряв кімнату кроками. Вечеря, що її принесла прямо в кімнату рум'яна дружина корчмаря (внизу всі столи були зайняті) також не лізла — Северин, голодний з дороги, тільки надкусив паляницю та випив чаю з медом.

— Не переживай так, козаче. Поїж оно краще.

— Я не переживаю.

То було неправдою і Захар це чудово знав.

Тогоріч Северин бачив батька кілька хвилин. Ігор Чорнововк подарував синові бритву та пообіцяв, що наступного року вони проведуть разом більше часу. Звісно, Северин пішов голитися — він часто бачив, як це робить Захар, віртуозно зішкрябуючи з обличчя все, крім густих баків, і нічого складного в тому не було, тому джурі залишалося тільки повторити побачене. Попри всю обережність процедура завершилася кількома неприємними порізами, але найгірше чекало наступного ранку, коли шкіра на місцях гоління запалилася, набрякла болісними пухирями та прищами, і вигляд Северин мав жалюгідний. Захар видав йому заспокійливу мазь із ромашки та шавлії, проте ліки допомогли не надто. З того часу Северин голився не більше шести разів — головним чином через те, що ні вуса, ні борода, ні баки не спішили сходити такими густими паростями, як у дорослих чоловіків, через що юнак потайки переживав.

Старший Чорнововк приїхав до корчми надвечір і зайшов до кімнати, не скинувши навіть шапки. Коли Северин побачив батька, то миттю забув усі переживання та кинувся обіймати його. Обвітрене обличчя Ігоря поросло довгою неохайною бородою, на чорному волоссі танули сніжинки. Старий шрам на перебитому носі почервонів од холоду. Батько міцно потис руку Захара, ляснув сина по плечу та з порога наказав:

— Збирайся! Їдемо на полювання.

Северин мить стояв, наче блискавицею вдарений, а потім підскочив од радості.

— Ігорю, я не...

— Почекай нас тут, — перервав той Захара. — Скоро повернемося.

Северин спішно одягнув жупана, кожуха, вкрився опанчею. Піштоль, набої, порох, капсулі, шабля, ніж — все розташувалося по чересу та підсумках на своїх місцях.

— Я готовий, батьку.

Старший Чорнововк провів по ньому колючими очима і кивнув. Жодного зауваження!

Северина аж розпирало від щастя, коли вони проходили повз набиті столи між постояльцями гостинного двору, а розмови стихали і всі навколо мовчки дивилися на них. Характерники, батько та син, прямують на важливе таємне завдання. Дивіться й заздріть! Северин забув попрощатися з учителем і навіть не згадав про те.

Вони виїхали у ніч. Було темно й безлюдно, густо падав сніг. Ігор їхав попереду, і Северин не насмілювався порівняти Шарканя з його конем, не зважувався спитати, куди саме вони прямують та на кого полюють. Але старший Чорнововк сам під'їхав до нього і заговорив, не повертаючи голови. Він розмовляв швидкими рубаними фразами, наче забивав цвяхи.

— Стріляв по живих цілях?

— Так, Захар...

— Обертався без повні?

— Ще ні, батьку, я...

— Вовчому герцю навчали?

— Ні, поки...

— Неподалік звідси ренегат Вільної Зграї звив собі гніздечко. Минув уже місяць, тож скоро він подасться шукати нового сховку. Я його уб'ю, а ти мене прикриєш. Зрозуміло?

— Так, батьку!

— Маю підозру, що він буде не сам. Скоріше за все, разом із ним живе коханка, також обернена. Якщо вона тікатиме, мусиш застрелити її. Зрозуміло?

— Зрозу... — йому аж подих перехопило. — Зрозуміло. Стріляти насмерть?

— Тільки так.

Северин вичекав кілька секунд, проте батько не продовжував.

— Батьку, а можна спитати?

— Питай.

— Як звуть того ренегата?

— Я викреслюю імена тільки після полювання.

Ігор пришпорив коня, а Шаркань, не чекаючи