Террі Пратчетт - Колір магії

— Я до ваших послуг, володарю, — спокійно відповів старий чоловік. — Окрім, мабуть, всього, що має стосунок до консервованих голкошкірих.

Патрицій знизав плечима і кивнув на згорток, що лежав на столі.

— Прочитай оце, — сказав він.

Ґорфал взяв у руки пергамент — одна його брова тихенько поповзла вгору, коли він побачив знайомі ідеограми Золотої імперії[29]. Якусь хвилю він мовчки читав, а тоді обернув пергамент іншим боком, щоб поглянути на печатку на звороті.

— Відомо, що ти вивчав Управління справами Імперії, — сказав Патрицій. — Чи можеш ти це пояснити?

— Знання державного управління більше стосується вивчення певного складу розуму, аніж тлумачення окремих подій, — відповів старий дипломат. — Звістка, безумовно, цікава, однак цілком очікувана.

— Сьогодні вранці Імператор наказав, — Патрицій дозволив собі розкіш скорчити гримасу, — наказав мені, Ґорфале, захищати оту особу на ім’я Двоцвіт. А тепер схоже на те, що його хтось убив. Тобі це не видається дивним?

— Ні. Імператор — як мала дитина. Він — ідеаліст. Запальний. Бог для своїх людей. Тоді як лист, що прийшов пополудні, — якщо я не помиляюсь, від Дев’яти Мінливих Дзеркал, Великого візира. Він усе своє життя провів на службі у кількох імператорів. Він сприймає їх як необхідний, проте надокучливий компонент успішного управління Імперією. Він не любить, коли трапляється щось недоречне. Імперія була створена саме завдяки тому, що не допускала подібних речей. Принаймні так він вважає.

— Починаю розуміти — сказав Патрицій.

— Саме так, — Ґорфал усміхнувся в бороду. — Цей турист якраз і є чимось недоречним. Погодившись з волею свого повелителя, Дев’ять Мінливих Дзеркал, безперечно, вживе власних заходів, які гарантуватимуть, що певний мандрівник не повернеться додому з імовірною хворобою невдоволення. Імперія хоче, щоб люди залишались там, де вона їм наказує. Тож як буде зручно, якщо цей Двоцвіт щезне назавжди у варварських землях. Тобто тут, володарю.

— І яка ж твоя порада? — запитав Патрицій.

Ґорфал розвів руками.

— Просто не втручатись. Справи самі про себе подбають. Хоча, — він задумливо потер вухо, — можливо, Гільдія найманців...

— О, так, — відгукнувся Патрицій. — Гільдія найманців. Хто там у них наразі президент?

— Злорф М’якоступ, володарю.

— Побесідуй з ним.

— Авжеж, володарю.

Патрицій кивнув. Це було таки полегшення. Він погоджувався з Дев’ятьма Мінливими Дзеркалами — життя таки досить непроста річ. Людям краще залишатись на своєму місці.

Яскраві сузір’я осяяли дискосвіт. Один за одним торговці зачиняли віконниці у своїх крамницях. Один за одним злодюги, шахраї, волоцюги, ілюзіоністи, відступники та нічні квартирні крадії прокидалися і снідали. Чарівники бралися за свої багатовимірні справи. Цієї ночі склався союз двох потужних планет, і містом уже витав легкий туман від перших вранішніх чарів.

— Послухай, — сказав Ринсвінд, — так діла не буде. — Він трішки відсунувся вбік. Багаж, зі зловісно роззявленою кришкою, слухняно посунувся за ним. У Ринсвінда промайнула думка зробити відчайдушну спробу і відскочити на безпечну віддаль. Кришка ляснула, наче читала його думки.

Хай там як, сказав він собі, майже зневірившись, — бісова штука переслідуватиме мене й надалі. Багаж виглядав впертим і рішучим. Навіть якщо йому вдасться дістатися до коня, він мав недобре передчуття, що Багаж переслідуватиме його у своєму темпі. І так без кінця. Перепливатиме ріки й океани. Поволі надолужуючи відстань, коли йому потрібно буде зупинитись, щоб перепочити. А тоді одного дня, в якомусь екзотичному місті та багато років по тому, він почує, як сотні ніжок тупотять по дорозі, поспішаючи за ним...

— Ти обрав собі не того! — застогнав він. — Це не моя провина. Я його не викрадав!

Скриня трохи підсунулась уперед. Тепер між п’ятами Ринсвінда і рікою залишалась тільки вузька смуга слизького пірсу. Раптовий проблиск інтуїції попередив його, що скриня зможе плисти швидше, ніж він сам. Він намагався не думати про те, на що це було б схоже — втопитися в ріці Анк.

— Знаєш, він не зупиниться, доки ти не піддасися, — доброзичливо сказав тихий голос.

Ринсвінд опустив очі на іконограф, що все ще висів у нього на шиї. Його дверцята були відчинені, і гомункул був там — спершись на одвірок, попахкуючи люлькою та спостерігаючи за усім, що відбувалося, з очевидним задоволенням.

— Принаймні, я заберу тебе зі собою, — процідив Ринсвінд.

Бісик вийняв трубку з рота.

— Що ти сказав? — запитав він.

— Я сказав, що заберу тебе зі собою, чорт забирай!

— Опануй себе, — бісик багатозначно постукав по боковій панельці коробки. — Побачимо, хто першим потоне.

Багаж позіхнув і підсунувся трішечки ближче.

— Ну, гаразд, — роздратовано відповів Ринсвінд. — Але дай мені час подумати.

Багаж неквапом позадкував. Ринсвінд прослизнув назад на відносно безпечне місце і сів, притулившись спиною до стіни. За річкою горіли вогні міста Анк.

— Ти ж чарівник, — сказав бісик-знімкар. — Ти придумаєш спосіб його знайти.

— Боюся, не такий уже я й чарівник.

— Ти ж можеш на кожного просто налетіти і перетворити його на черв’яка, — підбадьорливо додав бісик, пропустивши повз вуха його останню репліку.

— Ні. Перетворення на тварин — це заклинання восьмого рівня. А я ж навіть не закінчив підготовчий. Я знаю тільки одне заклинання.

— Що ж, цього досить.

— Сумніваюся, — понуро відповів Ринсвінд.

— І все-таки, що воно робить, оте твоє заклинання?

— Не знаю. Не хочу взагалі про це говорити. Та щиро кажучи, — зітхнув він, — від усіх заклинань небагато користі. Потрібно три місяці, щоб запам’ятати навіть простеньке, а тоді, щойно ти ним скористався — фіть! — і його нема. Ось чому усі магічні справи такі безглузді. Ти витрачаєш двадцять років на те, щоб навчитися заклинанню, яке змушує нагих дів з’явитись у твоїй опочивальні, а тоді ти настільки одурманений випарами ртуті і напівсліпий від читання старих гримуарів, що не пам’ятаєш подальших подій.

— Я завжди уявляв собі це по-іншому, — сказав бісик.

— Отакої! Слухай — це все неправильно. Коли Двоцвіт сказав, що у них в Імперії є кращі чари, я думав — я подумав...

Бісик дивився на нього і чекав продовження. Ринсвінд подумки вилаявся.

— Гаразд, якщо тобі так кортить знати, я подумав, що він не мав на увазі магію. Магію як таку.

— Тоді що б це могло бути?