Олександра Малінкова - За крок від тебе , Олександра Малінкова

ГЛАВА 12

     Марія.

- Це врятована дівчина? - загуділи присутні й почали мене розглядати.

     Зараз вдруге пожалкувала, що погодилася на цю вечірку. 

- Все обійшлося. Ніхто не постраждав! - Едуард вихоплює пульт з рук когось із гостей і вимикає відео.

- А рятівник? Хто ж був рятівником? - тоненьким голоском питає молода та видно дуже романтична особа.

- Можливо чоловік не прагне слави і не бажає розкривати свою персону! - додає Ірина.

     “От здався їм той герой! Добре, що хоч Ірина вчасно зам’яла це все.”, - розмірковую про себе, кусаючи губи.

     “На скільки я бачу, Макс зі своїм товаришем чудово розважаються у колі тих самих дівок, яких я бачила на яхті! Він вже і забув кого там вкотре врятував.” 

     Чому тоді в мене таке гірке відчуття розчарування? 

     Роздмухали з того що відбулося супер романтичний вчинок. Невже в наш час це така рідкість, коли хтось готовий допомогти, помітивши що інший у небезпеці? Ну вже так співпало, що двічі це був один і той самий хлопець. Наче я навмисно!

- Мені треба у дівочу кімнату. - тихо говорю Едуарду.

- Звичайно. Прямо по коридору, друга кімната.

     Я кивнула і попрямувала в бік виходу з гостьової кімнати.

     “Ще трішки і треба забиратися звідси, доки черговий раз в щось не вплуталась.”

 

     Макс.

     Повільною, трішки лінивою ходою з Дмитром йдемо в бік тих симпатичних двох дівчат.

- А ми з Ерікою вирішили, що Ви до нас вже не підійдете. - кокетливо промовляє білявка й, відсьорбує зі свого келиха, при цьому тримає зі мною зоровий контакт.

- Еріка. - пхає одразу руку для знайомства її подруга.

- Дмитро. - вимовляє своє ім’я приятель.

- Макс. 

- Альбіна. - облизує еротично губи.

- Може ще принести чогось? - цікавиться друг.

     “Мета його досить проста, щоб дівчата добряче набралися і були охочі до продовження.”

- Шампанського ще! - вигукує вже п’яненька Еріка.

    Дівчата, якщо чесно мало чим відрізняються одна від одної. У обох пухкі губи, не без хірургічного втручання, звісно. Майже одного зросту і статури. В яскравому одязі такої “вражаючої” довжини, що ледве сідниці прикриті тканиною. Всі прекрасно розуміють, для чого тут такі дівчата, тому чекати цнотливу сором’язливість не варто.

     Зізнаюся, цікавості до жодної з них - нуль цілих одна десята. 

    Навіть починаю косити очами, і замість продовження зорового контакту з Альбіною, дивлюся далі, повз неї. Думаю, що вона про це не здогадується, бо аж з трусиків ладна вискочити, аби звабити мене. Наївна! 

    То кого ж я там виглядаю? Слушне питання. Мене і самого пересмикнуло, коли до моєї свідомості нарешті дійшло кого ж я там шукаю очима. Звичайно. Мені ж пригод у цьому житті замало, то треба швиденько знайти нові! Тому і до гадалки не треба ходити, щоб здогадатися, шукаю Машу. Щоб її!

    Куди ж поділося її бажання бути у центрі уваги? Чому зараз не розповіла історію порятунку, перетворивши її в романтично-щемливу, зазіхнувши на увагу всіх присутніх? Ні. Мовчить, наче води в рота набрала.

     Така собі ця Марія “Фам Фаталь”: жива, таємнича, емоційна, яскрава, як коштовний камінь, а не дешева китайська підробка, водночас небезпечна, та яка діє, навіть не встигаючи зважити всі за та проти. 

      Думаєте і мене зачепила? Ще не знаю. Життя покаже! 

     Ловлю себе на тому, що посміхаюся, закусивши нижню губу. От тільки, дідько, я вже давно навіть не кошуся, а просто витріщаюся на Машу. Скільки вже так? Хто знає! Час втратив свою важливість.

- Перепрошую, я зараз повернуся. - промовляю до присутніх, а сам крокую за Марією слідом, щойно помітив, що вона йде.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍