Інна Романова - Мій фантастичний хлопець, Інна Романова

Сьогодні знову зайшла розмова за хлопчиків - як так у мене ніхто не з'явився, порядний і готовий запропонувати обручку в найближчий тиждень.

Я повільно йшла в сторону навчального корпусу, зараз належить витримати пару нудного правознавства, гуманітарні предмети - це зовсім не моє. Куди цікавіше розбиратися в завданнях або вирішувати логарифми.

- Аню, привіт! - знову мене переслідує хлопець з юрфаку, Андрій, по-моєму.

- Привіт, - сказала я, не зупиняючись. Але шанувальника це не збентежило.

- Ти сьогодні не зайнята ввечері? Я хочу тебе запросити в кіно, вже квитки купив. Давай сходимо? - цікаво, він реально не розуміє, що мені не хочеться з ним нікуди йти?

- Вибач, але ні! - відмовила хлопцю. 

- А прогулятися ввечері? Або давай вдень ​​сходимо в кафе, я пригощу тебе морозивом!

- Ні, я зайнята навчанням! - де ж ця аудиторія? Чому він не відстане від мене?

- Аню, ну давай тоді на вихідних кудись сходимо, вибирай будь-яке місце, - наполегливий хлопець, нічого не скажеш.

- Андрію, чи як там тебе, ти реально не розумієш, що мені не цікавий? - я зупинилася і промовила майже з криком.

- Звідки ти можеш знати подобаюся я тобі чи ні, якщо не даєш мені шансу? 

- Боже ... Слухай, я зайнята, мені пора на лекцію! - якраз підійшла до потрібної аудиторії і відкривши двері, увійшла в неї. 

Дівчатка вже махали мені рукою, зайнявши місце.

Алекс

Настав ранок, а я так і не ліг, зате закінчив тестування нової програми. 

Аня реально розумниця, я переглядав результати тесту по набору в команду з кібербезпеки і вона була одна з кращих, в першій п'ятірці. Дуже розвинена логіка, аналіз і прогнозування, атакувати її ніхто і не поставив би, першокурсницю, але ось на захист саме те.

Залишилося узгодити з Олексієм Володимировичем і можна починати тренування. 

- Алексе, ти що всю ніч пропрацював? - Ігор прокинувся і почав збиратися на заняття.

- Ага. Зараз в душ і піду з вами. Почекаєте?

- Ти божевільний, спати не будеш? - Рома теж почав збиратися.

- Сьогоднв немає часу. Все закінчу і відісплюся, - очі пересохли від сидіння за комп'ютером, я використав краплі для очей, швидко помився під холодним душем, одягнувся і ми вийшли.

Після занять я погодив з Олексієм Володимировичем команду, витративши більше години на вмовляння взяти одну першокурсницю - Анну Котіну. 

- Добре, Алексе, тільки під твою повну відповідальність, займайся з нею і вдень, і вночі. Зрозумів? - викладач суворо подивився на мене. Я то знав, що це все напускне, щоб не «втрачати обличчя», адже він був відомим добрягою і любив студентів, як своїх дітей.

- Звичайно, зрозумів, все зробимо в кращому вигляді, ось побачите!  

- Тоді завтра зранку вивішу на сайті прізвища, цікаво, що в цьому році жодного п'ятикурсника. Таке, ну може воно і добре. В нас вийде команда, сильна. Алексе, ми в цьому році хочемо золото! Мене вже від срібла нудить, п'ять років поспіль. Це твій третій турнір?

- Так, і перший як капітана! 

- Зроби їх усіх. І удачі тобі з дівчиною. - підморгнув мені хитрий лис.

- Все Ви зрозуміли. Але вона і справді хороший аналітик! 

- Я б не погодився, якби було не так, буде з неї толк. 

- Дякую Вам! 

- З тебе золото і ми в розрахунку. А, ще на весілля потім запросиш, - сміється Олексій Володимирович.

- Обов’язково! - серйозно відповідаю. 

- Бачу, ти серйозно налаштований. Молодець! Нам, айтішникам, треба відразу своє хапати і не відпускати, а то можна все на світі пропустити, сидячи перед монітором.

- Згоден з Вами, - ми потиснули руки і розійшлися.

Я зайшов до бібліотеки, в надії побачити Аню, але її не було. Гаразд, залишуся дороблю замовлення клієнта, а потім спати. Дуже втомився, вже 48 годин на ногах.