Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

З правого боку табору була відкрита місцина, де на піску лежав пляжний рушник. «Певно, тут можна загорати на сонечку» - подумала Мілана, звернувши увагу, що Іван підійшов до багаття.

- Привіт! – привітався хлопець з дітьми, що сиділи біля вогню, - я привів новачків. Це Мілана та Аня, - він по черзі показав на подруг. Знайшов їх біля перехрестя.

Першою встала дівчина, посміхнувшись, простягнула руку. Їй було чотирнадцять років, звали Мар’яна. Та сама Софія, що була зараз в охороні, була її рідною сестрою. Мар’яна мала темне, майже чорне коротке волосся. Карі очі та ластовиння на обличчі. Вона була найстаршою серед дітей, відповідала за життя в таборі.

Хлопець сором’язливо сказав, що його звуть Василь, залишився біля багаття. Йому було років дванадцять, сидів сумний та пригнічений. Виявилось, що до приходу подруг, саме він був новачком. «Напевно, не може звикнути бути тут» - сумно подумала Мілана. У Василя було довге волосся та круглі окуляри, одна з дужок була чимось обмотана. Поряд з хлопцем лежала довга гілляка, яка напевно слугувала зброєю від тих самих диких тварин.

- Ви голодні? – спитала ввічливо Мар’яна, що відповідала за табір, - якщо так, зараз щось вам дамо пожувати.

- Ні, дякуємо, - відповіла Мілана, - у нас на ранок залишалось трохи їжі, але це були всі наші запаси.

- А я хочу їсти, - тихо відповіла Аня, - я коли хвилююсь, то завжди хочу їсти, - дівчина шмигнула носом.

- Добре, не питання, - всміхнулась Мар’яна та поклала руку на плече Ані, - Ліза, сонце, - крикнула дівчина, - принеси нашим гостям трохи поїсти.

В будиночку, що був з лівого боку табору, почулась метушня. За хвилину, з відкритих дверей визирнула дівчина з рудим коротким волоссям. Їй було не більше десяти років. Посмішка до вух, очі світились щастям.

- Гості? – крикнула Ліза, - зараз принесу поїсти, - вона зникла в будиночку, зашаруділа чимось.

За декілька хвилин, худа та висока Ліза прибігла до багаття. Привіталась та схопивши подруг за руки, почала трясти. Вона була така весела та привітна, що Аня теж почала всміхатись, хоча до цього моменту була похмура як дощова хмара.

Ліза принесла завернутий рушник, та поклавши його на стовбур дерева, розкрила. Очі Мілани та Ані розширились, вони перелякано глянули на Мар’яну, потім на Лізу. Від такої реакції, Ліза одразу почала сміятись, плескаючи в долоні.

- Я ніколи не звикну до реакції новачків, - пояснила руда дівчина, - не хвилюйтесь, все можна їсти, отрути тут немає.

Дівчина опустилась біля рушника та почала показувати на запропонований перекус. Вона підняла невеликі сухі бутони пурпурного кольору. Пояснила, що це конюшина, і що вона дуже корисна. Далі Ліза підняла листочки, схожі на бур’ян. Це був водяний крес, що був зібраний біля струмочку, який діти переходили, по дорозі до табору. Наступною була кропива, яку можна їсти як є, або варити з неї суп. На останок, корінь топінамбура та ялівець.

Мілана та Аня підійшли до стовбура та присіли біля запропонованої їжі. Не впевнено та підозріло, вони піднімали рослини та куштували, до останнього думаючи, що діти сміються над ними. Але ні Мар’яна, ні Іван, ні інші – не чекали якоїсь реакції, почали обговорювати денні справи. Лише Ліза стояла поряд та всміхалась, світилась дійсно як сонце.

Перекус дійсно виявився їстівним, тому подруги швидко впорались з їжею. Майже одразу вони відчули прилив сил, настрій покращився, з’явилось бажання дізнатись про все, що тут відбувається. Та головне, вони хотіли зрозуміти, як же можна вийти з цього чарівного лісу. Хоча, якщо діти жили в цьому таборі, вони мало ймовірно знають про вихід.

Поївши, подруги піднялись та подякували Лізі. Руда дівчина пояснила, що зазвичай це сніданок. На обід вони варять суп, або смажать м’ясо, все залежить від збору та полювання. Інколи, днями живуть лише на травах та корінні, адже полювати вміють більш менш Іван та Руслан.

- Звичайно, якби не Мар’яна та її знання трав та рослин, - пояснила Ліза, - ми б тут всі померли від голоду. І як Іван зміг прожити цілих три тижні сам, не розумію.

- Він був тут сам? – не зрозуміла Мілана.

- Так, він перший став «знайденою» лісом дитиною, - відповіла Ліза, - наступною з’явились Мар’яна з сестрою Софією. Ну а всі інші – потім.

Як тільки з їжею було покінчено, Мар’янапідключилась до розмови. Вона запропонувала провести екскурсію по табору та погодити місця для новачків на деревах-будинках. Досвідчені та звиклі діти спали на гілках вище, новачкам давали можливість деякий час спати на нижніх гілках, оскільки ті були більш широкі. Мілана та Аня швидко закинули свої рюкзаки на своє спальне місце, та повернулись до Мар’яни, що зробила обхід всього табору.

Іван попрощався та пішов в ліс, все ж таки полювання було невдалим, тому треба було наздоганяти. Руслан, другий мисливець ще не повернувся, тому не відомо чи будуть в нього результати. Всі діти, що жили в таборі – не перебірливі, але м’ясо завжди їли з більшим задоволенням, ніж рослини.

Після екскурсії, Мілана та Аня пішли допомагати Лізі розбирати та сортувати рослини. Мар’яна пояснила, що зараз всі діти зайняті та роблять якусь роботу. Лише Костя, що спав на дереві, був звільнений, оскільки погано себе почував. Вже ввечері, дівчина обіцяла збори, де всі зможуть познайомитись та розповісти своїх історії. На питання щодо виходу з лісу, Мар’яна сумно посміхнулась та пояснила, що всі багато часу на це витратили, але результатів поки ніяких не досягли.