Вера НюкМарт - Солодка смерть , Вера НюкМарт

В той вечір я так і не відповіла дівчатам, що дізналася і до яких висновків дійшла, мені потрібно було забезпечити нас певною охороною, а тому напхавши в замкову щілину маленькі кульки паперу я відправилася на пошуки коменданта, строго насторого заборонивши дівчатам щось комусь розповідати.

Розмова з комендантом довго не тривала, пояснивши йому, що сталося і дочекавшись того, щоб він взяв необхідні інструменти і переконавши його в необхідності та доцільності нового замка я відправилася до сусідок. Мені повезло Юлька була сама, а тому добре їй пригрозивши, отримала від неї дві з п'яти записок з погрозами. Решту вона проігнорувавши викинула. 

Нічого більше в неї не питаючи, я покинула сусідську кімнату. 

Піднявшись двома поверхами вище постукала до старшокурсниць. 

─ Доброго вечора, - привіталася я, як тільки відчинилися двері.

─ Доброго. Чим можемо допомогти? - питанням відповіли мені.

─ Якщо я не помиляюся, то ви є членами не лише студентської ради, а й редакції студентської газети. 

─ Так, все дійсно так, - усміхнулися дівчата. ─ І мабуть раз ти так пізно прийшла, то щось тобі від нас потрібно...

─ Ви праві, мені дійсно дещо від вас потрібно, проте я б хотіла поговорити про це без свідків, а ви знаєте, що в наш час навіть стіни мають вуха.

─ Цікаво, - усміхнулася одна із дівчат, ─ що ми, будучи журналістами вважаємо це висловлювання своїм кредо, а тому ласкаво просимо. 

В кімнаті дівчат було всього лиш два ліжка, а її розмір був таким же як і нашої. Непогано, подумала я.

─ Ну що ж, давай знайомитися, мене звати Оксана, - представилася статна шатенка, що відкрила мені двері. ─ А це моя подруга, та колега Уляна, - вказала вона на свою сусідку, теж не менш високу брюнетку.

─ Дуже приємно, Віра. І ви праві, я завітала до вас в пошуках певної інформації.

─ Цікаво, цікаво, - іронічно усміхнувшись промовила Уляна, ─ зазвичай це ми вимагаємо інформацію у інших, а не навпаки. Трохи подумавши, додала ─ ми допоможемо за однієї умови, а саме цікавої статті.

Я лиш хмикнула у відповідь, буде вам стаття і то така, що звалить вас з ніг.

─ Інтригуюче, - сказала Оксана. ─ Так що тобі від нас потрібно?

***

Отримавши від них те, по що прийшла, я направилася в нашу кімнату, мало не бігом, тулячись до стін і пильно вдивляючись собі під ноги, шосте чуття так і кричало про приховану небезпеку. Страху додала тінь людини, яка ховалася в бічному коридорі.

─ А ти чому не в кімнаті? 

Як тільки пролунав голос коменданта, тінь моментально зникла, вказуючи на те, що злочинець утік.