with love anellaya - Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya

                                        ***

   Невелика частина Королівської Гвардії під проводом Повітряного Легіону і королеви Розаліни вирушили до ріки. Сонце стояло високо в небі, проте темні отвори часом заважали світити на повну. Ліна знала, що якщо вона підкорить всі Коронарні Ліси, то може піти далі, поки не забере весь Елемстоун. Це служило великою мотивацією продовжувати шлях. І зараз, стоячи навпроти ріки, вона переможно розуміла, що виявилася права. Вічний, густий, сірий туман, який постійно перебував над водоймою і не давав змоги навіть роздивитися протилежний берег, розсіявся, не залишивши після себе нічого. Чорні води досі бурхливо неслися, вдаряючись об високі скелі і каміння, однак Розаліна вперше в своєму житті бачила щось за межами ріки. Але щастя тривало не довго. Після того, як Ліна занурила руку у ріку, туман густими клубами знову згуртувався над рікою, наче нікуди і не втікав.

-Прокляття.- Роздратовано мовила королева і повернулася до головнокомандуючого Повітряного Легіону.- Розпочинайте.

   Той лише кивнув і відвів її подалі від ріки.

-Повітряний Легіон! Королівська Гвардія!- Згодом гукнув він.- Працюйте!

   Армія линула до ріки. Її завданням було дізнатися, чи пропустить їх ріка на інший берег і чи не залишаться від лише них кістки і серця. До цього вже знаходилися сміливці, які намагалися переплисти і навіть перелетіти «Воду і камінь», але всі спроби закінчувалися невдало. Але все ж таки, в якомусь сенсі Розаліна була права, бо знищення бар’єру давало більше шансів опинитися на протилежному березі, навіть якщо для цього слід було навчитися літати. 

   Після того, як перші човни не повернулися, королева зовсім втратила надію на захоплення влади. Та сталося те, чого ми всі так боялися. Дійсно, ріка досі відмовляла у переході на іншу сторону, але коли деякі з Ліафарів без перешкод перелетіли її і так само дісталися королеви, стало зрозуміло, що падіння завіси все ж таки допомогло і ріку вдалося перехитрити. 

-Ваша Величносте,- промовив головнокомандуючий.- Що накажете робити?

-Війну доведеться перенести,- сказала Розаліна і на її обличчі з’явилася страхітлива посмішка.- Допоки ми не збудуємо міст. Ельфи і Ліафари, звичайно, можуть перелетіти, однак як це зробить ваш Повітряний Легіон? Без нього не можна іти на ворога і до того ж, в нас велика кількість військової техніки і інновацій. Я оголошу будівництво широкого і достатньо високого мосту, аби не сталося біди по дорозі. Навіть якщо мені доведеться пожертвувати багатьма життями та дорогоцінним часом, я побудую його. І тоді мене ніщо не зупинить.

-Чудова ідея.- Заговорив Касалін. Зазвичай він мовчав, надавав перевагу тиші з власного боку, проте сьогодні його очі сяяли чимось небезпечним.- Можу зайнятися пошуками хороших, а головне, вірних спеціалістів.

-Обов’язково. Але нам з тобою слід подумати про весілля, чи не так?

-Так. Головне, щоб наш пішак не накоїв дурниць.- Це змусило його посміхнутися.- Тоді наш союз стане непереможним.  

   І справді, думками про весілля Касаліна і Мірабель Розаліна зайнялася одразу, як опинилася у своїх покоях. Всю себе вона бажала посвятити на благо Коронарним Лісам і війні, тому не хотіла перейматися про непосидючу молодшу сестру. До того ж, це був хороший стратегічний хід – віддати заміж сестру за свого найбільшого союзника. А вона виявилася розумнішою ніж я гадала. 

   Розаліну взагалі не хвилювали почуття інших, а інколи навіть свої. За прагненням довести Святим, що вона гідна бути Обраною, ховалися егоїстичність, самообман, образа і відсутність кордонів у своїх вчинках. Тож зараз, скоса споглядаючи на непохитний вираз обличчя Касаліна, Ліна обдумувала всі можливі варіанти заключення шлюбу її сестри і його. 

-Це треба зробити якнайшвидше.- Задумливо проговорила Розаліна.- Немає сенсу відтягувати цей момент.

-Коли ти пропонуєш?- Касалін налив у кришталеву склянку рідину зі світло-коричневим і майже прозорим забарвленням.

-Завтра…- Вона не зводила з нього очей, наче вивчала кожен його рух.

-Завтра?- Король Танкервілю моментально спохмурнів і підійшов до столу Розаліни, обпершись об нього руками одразу навпроти неї.- Ти ж розумієш, що вона абсолютно мені не цікава?

-Вона що, комусь цікава окрім твого брата?- В її голосі відчувалася насмішка.

-І я ніколи не буду ставитися до неї, як до своєї королеви.- Продовжив Касалін, не звертаючи увагу на слова Ліни.- Але якби ти обдумала мою пропозицію…

-Ні.- Обірвала його Розаліна.- Моя відповідь завжди буде «ні».

-Як ти не розумієш..? Я не можу жити без тебе.- Касалін говорив голосно і уривчасто.- Ніхто не кохає тебе так, як я. А Кайл не вартий і одного твого погляду!

-Тобі не набридло?- Мовила вона байдуже.- Досить підіймати цю тему. Слід покінчити з цим раз і назавжди. Саме тому завтра ти одружися із Мірабель, зробиш її своєю королевою, а себе – моїм найвідданішим союзником. А Кайла… Забудь його. Він не здатний зрозуміти нас, тож я давно, як порвала з ним.

   Як іронічно, адже Кайл, був єдиним, хто дійсно розумів Розаліну.

-Які ж ви жалюгідні.- На порозі кімнати з’явилася Мірабель, притиснувшись до дверного отвору.- Шкода, що світу доводиться терпіти таких, як ви.

-Вчасно, як завжди.- Розаліна вичавила з себе посмішку, хоча слова Бель її зачепили.

-То ось яка ти сестра? Перекладаєш на мене всю брудну справу, аби самій не потонути у цьому болоті?- Бель зневажливо подивилася на Касаліна.

-Червоний колір тобі не личить.- Сказала Ліна, витріщившись на сукню Мірабель, яка ідеально доповнювала її волосся.

-Справді?- Бель театрально опустила очі.- Тоді завтра на тебе чекає сюрприз.

-Ти погоджуєшся на це?- Почувся голос Касаліна, який спустошив склянку одним ковтком.

-Я перетворю твоє життя в нестерпні муки.- Мірабель лагідно посміхнулася і підійшла до нього, торкаючись його щоки.- Ви обоє пошкодуєте про те, що зробили з Елемстоуном та зі мною.