Данило Туптало - Житія Святих - Червень, Данило Туптало

його весь люд християнський, десь до п'яти тисяч, не рахуючи жінок і дітей, з плачем і риданням великим. І казали: "Нащо покидаєш нас, отче, і не милосердишся над дітьми твоїми?" Обернувся святий і, плакальників бачачи, розхвилювався духом і заплакав. Підніс же руки до Бога, кажучи: "Господи, Боже мій, Ісусе Христе, якщо воля Твоя, не дай мені відлучитися від людей цих Твоїх, серед яких Ти поставив мене на службу свою". Коли він це промовив, був голос з неба, чутний всім: "Левкію, не нехтуй велінням Господнім, але увійди в корабель і рушай з миром, як же тобі наказано". Тоді Левкій святий мовив до всього народу: "Ось почуйте, браття, волю Господню, знайте-бо, що не своєю волею відлучаюся від вас". Попрощавшись з усіма, увійшов на корабель і вирушив у плавання. В Олександрії, за пророцтвом святого, раптом запалися палати єпархові і побили з ним усіх, що всередині перебували.

Плив же Левкій святий днів п'ятнадцять, прибув до Адріянополя (не того, що в Тракії, але в старому Єпирі). Там трохи затримався, прийняв до себе двох пресвітерів — Леона і Савина, знайшов инший корабель, із града, що Ригіон називався, дав плату і сів на нього. І прибув до Гидруїту, там пересів на корабель далматійський і досягнув врунтиніопольських меж. Вийшов з корабля й пішов до града із клиром своїм. Трапилося, що йшов дорогою тривун, на ім'я Армалсон, із воїнами своїми. Спитав Левкій святий одного з них, кажучи: "Хто пан цього міста?" Відповів він: "Хіба ви не чули про великого пана Антіоха, князя, що володіє краєм цим?" Знову спитав святий, кажучи: "Якої віри пан той Антіох?" Почувши те питання, тривун і ті, що з ним були, засміялися й мовили: "Хіба є инша віра й инший Бог, окрім сонця і місяця, що просвітлюють світ? Чи не всіх вуха чують, коли голоси їхні на хмарах гримлять, швидші від блискавки, що з сонця виходить? І що ясніше від місяця, що можливі зміни повітря провіщає своїми знаменнями?" Святий же Левкій зітхнув і сказав: "О бідні невігласи, які ви чужі божественному просвітленню ані не знаєте, що сонце і місяць є творіння Боже, і служать велінню Його, вдень і вночі дорогу свою сповнюючи. І не годиться називати їх богами, у них же ані душі, ані божества нема, ані на одному місці не можуть стояти, але завжди рухаються, сходять і заходять, і то хмара, то ніч їх затінює, часом вони видимі, часом же невидимі. І настільки відрізняється їхнє світло від завжди присутнього світла Бога, якого ми шануємо, наскільки відрізняється творіння від Творця. Бог наш створив сонце і місяць, небо і землю і все, що на них є. Він — світло істинне, що просвітлює всіх, хто вірить у Нього, те Світло створило сяйво сонця та місяця і звеліло, щоб вони служили людям, які на світі живуть. Сонце щоб просвітлювало день, місяць же щоб просвітлював ніч. І якщо б ви невидиме світло Бога нашого пізнали, перед видимими тими небесними світилами ніколи б не схиляли ший ваших". Тривун же Армаліон запитав: "І яке те світло, про яке кажеш, що невидиме для очей наших?" Відповів Левкій святий: "Христос — Син Божий, народжений від Духа Святого і Діви Марії". І почав розповідати їм святий все про Христа Бога: як народився, як на землі з людьми прожив, як волею постраждав, помер і воскрес на третій день, і на небо вознісся, і сів праворуч Бога Отця, і прийде судити цілий світ і віддати кожному за ділами його. Те всі чули — розчулилися і повірили, що правдиві його слова, і впали перед ним на землю, кажучи: "Просимо тебе, отче, зроби нас учасниками життя вічного". Він же огласив їх та охрестив, було ж їх шістдесят сім мужів. І увійшли в град — і так почав Врунтисіополь хреститися.

Довідався ж Антіох-князь, що тривун Армалеон повірив у Христа з воїнами своїми. Прикликав його до себе і сказав: "Чи правда, що чую про тебе, Армалеоне, що ти став християнином і воїни, які з тобою?" Тривун же мовчав. Розгнівався ж Антіох, мовив: "Чому мені не відповідаєш?" Сказав тривун: "Чи маєш потребу злоститися на мене за те, що я християнин?" Сказав Антіох: "Не злісно, але просто питаю тебе, аби сказав нам, хто навчив тебе християнської віри. Ми всі знаємо тебе премудрого в наших книгах, і досі ти відкидав християнське учення, нині ж дивуємося, як ти дійшов до того, аби християнином себе назвати". Відповів Армалеон: "Досі сліпим був, у пітьмі й тіні смертній заблукав, нині ж, благодаттю Божою просвітлений, бачу і в світлі надії на життя вічне перебуваю". Сказав Антіох: "Яке то життя вічне, що про нього кажеш?" Відповів тривун: "Якщо хочеш — можеш його пізнати". Сказав Антіох: "Якщо справді нам його покажеш, хочу бачити і розуміти, але не думаю, що є инше життя понад це, теперішнє, ані не вірю, що є инше світло і Бог, ніж сонце і місяць". Сказав Армалеон-тривун: "Сонце і місяць не є богами, але творіннями Бога, на небі зробленими. На те, власне, аби розумному творінню — людині, яка на землі живе, служити, освітлюючи світ, а не для того, щоб на службу собі когось заманювати". Дивувася Антіох, таке від тривуна чуючи, запитав: "Хто тебе такого мудрування навчив?" Відповів Армалеон: "Олександрієць один на ім'я Левкій, який недавно сюди прийшов. Він мене розуму навчив". Був же у той час Левкій святий за градом напроти воріт західних, при місці зборів, навчав людей вірити у Христа. І хрестив тих, що приступили до Ісуса. Послав за ним Антіох, з честю прикликав до себе архиєрея Божого Левкія святого і, бачивши його, сказав: "Коли хочеш, аби ми повірили в Бога, якого ти проповідуєш, зроби молитвою своєю, щоб подав нам дощ, якого ми вже від двох років не бачили, і висохла земля наша, ані не може проростати плід, і весь люд у потребі і в нужді великій через бездощів'я". Святий же скликав клир свій і всіх новоохрещених християн, відслужив литію, молячись до Христа Бога, — і зразу захмарилося небо, і пролився дощ великий вельми, і доти дощило, поки всю землю краю того не напоїло і вологою не зробило. Тоді повірив у Христа Антіох і цілий град його, й охрестилося людей двадцять сім тисяч. І славили Христа, Бога нашого. Збудували ж церкву в ім'я і на честь