Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

його на корабель, і, можливо...

Міллер похитав головою, дивлячись на дитину в Голденових руках

сумним, але відстороненим поглядом.

— Куля великого калібру в центр маси. Без шансів.

* * *

— Ну пиздець, — сказав Голден.

— Ти це вже казав.

Яскрава вивіска сяяла неоновими літерами над аркою до тунелю, що

вів із рівня казино в напрямку порту. «СПАСИБІ ЗА ГРУ», — сповіщала

вона. А ще: «НА ЕРОСІ ВИ ЗАВЖДИ У ВИГРАШІ». Під вивіскою шлях

перегороджували дві лави охоронців у важких бойових обладунках.

Вони могли відступити з рівнів казино, але, безперечно, не збиралися

нікого випускати.

Голден та Міллер причаїлися за перевернутим кавовим візком за

сотню метрів від охоронців. Спостерігали, як кільканадцятеро людей

побігли до виходу і впали під автоматними чергами — поряд із тілами

тих, які намагалися втекти раніше.

— Я нарахував тридцять чотири, — повідомив Міллер. — Скільки

візьмеш на себе?

Голден здивовано розвернувся, але з виразу обличчя колишнього

копа зрозумів, що той жартує.

— А якщо серйозно, то як нам пройти їх? — поцікавився Голден.

— Три десятки автоматників із відкритою лінією вогню. Останні

двадцять метрів без будь-якого укриття... Ніяк.

Розділ тридцятий. Міллер

Вони сиділи на підлозі, притулившись спинами до ряду

автоматів пачінко, в які ніхто не грав, і спостерігали за

припливами та відпливами насильства, наче за футбольним

матчем. Міллер надів капелюха на зігнуте коліно. Спиною він

відчував вібрацію, поки один із ігрових автоматів закінчував

зациклений рекламний ролик. Вогні блищали та мерехтіли.

Голден позаду нього хапав ротом повітря, неначе щойно пробіг

марафон. Навколо них розгорталися сцени з полотен Гієроніма

Босха: казино Ероса очікували на власну смерть.

Бунт уже вичерпав свої сили. Чоловіки й жінки збиралися

в невеличкі гурти. Охоронці патрулювали між ними, погрозами

розганяючи будь-який завеликий чи надто загрозливий гурт.

Щось горіло настільки сильно, що очищувачі повітря не

спромоглися вивітрити запах розплавленого пластику. Музика

бганґра змішувалася з плачем, голосінням та криками розпачу.

Якийсь придурок волав на самозваного копа: про те, що він

адвокат; про те, що він записує все на відео; про те, що

відповідальні будуть покарані. На очах Міллера довкола

скандалістів зібрався невеликий натовп. Чоловік у поліційному

спорядженні вислухав, кивнув і прострелив адвокатові коліно.

Натовп розбігся — за винятком однієї жінки, дружини чи

дівчини адвоката, яка схилилася над ним і заголосила. Тим

часом спокій усередині Міллерового черепа повільно розсипався

на друзки.

Він знав, що у його свідомості є два прояви. Перший — це

знайомий йому, звичний Міллер. Ця його частина тепер

розмірковувала, що буде далі, після того як вони виберуться

звідси; якими лініями поєднати точки, що ними були станція

Феба, Церера, Ерос і Джульєтта Мао; як розв’язати справу. Ця

його версія сканувала натовп так, як могла сканувати місце

злочину — вихоплюючи окремі деталі, шукаючи зміни

у звичному порядку речей, що привертають увагу... що

спрямують його правильним шляхом до розгадки. Це —

короткозорий ідіот, який не міг осмислити власного зникнення.

Для цього Міллера безсумнівно, безумовно завжди існувало

«потім».

Другий Міллер був іншим. Тихішим. Сумовитим, безперечно —

але також сумирним. Багато років тому він прочитав вірша, що

називався «Смертне я» — але тільки тепер осягнув значення цих

слів. Вузол у його свідомості розпускався. Уся енергія, якою він

утримував укупі свій світ — Цереру, шлюб, кар’єру, себе

самого — вивільнювалася. Міллер застрелив — убив — за

останній день людей більше, ніж за всю свою поліційну службу.

Він почав — тільки почав — усвідомлювати, що по-справжньому

закохався в об’єкт розшуку, лише зрозумівши напевне, що

втратив Джулі. Без усякого сумніву, бачив, що хаос, стримуванню якого присвятив усе своє життя, був потужнішим, масштабнішим, могутнішим, ніж він сам коли-небудь міг стати.

І цей хаос не задовольниться жодним компромісом, на який міг

піти Міллер. Його смертне я