Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

На кожного дорослого припадало по 5-ть дітей і більше. Ніхто в цьому світі вже не народжував стільки. Усіх дітей не вистачило б і на тих городян, що зі зброєю стояли біля входу до підземного укриття.

У якомусь сенсі батьки більшості цих дітей перебували недалеко звідси.

Живі емоційно перемовлялися між собою. Про що вони говорили - за непотрібністю пролітало повз пульсуючі скроні Олега.

Олег не міг зрозуміти їхнього людського болю, а страхи людей були знайомі йому досить поверхово. Його майже нічого не сковувало, Олег відчував протилежні жаху переживання. Він відчував, як нарешті опинився на правильній стороні.

Певною мірою потрібним Олег сприймав себе і серед монахів-воїнів, але по один бік із людьми він бачив себе правим. Почуття власної правоти підживлювало його такою бажаною і, що головне - необхідною бадьорістю.

Безокі морди породжень Мари почали з'являтися на кордонах із бастіоном, частиною якого був і Олег. Чудовиська в дитячих обличчях висовувалися з усіх напрямків і швидко оточили простір із підземним тунелем, що його боронили люди.

Городяни поруч з Олегом час від часу дивилися собі під ноги, з побоюваннями побачити чергове безоке обличчя де-небудь під купою уламків.

У місті ще орудували мечі іноків Заходу, і Олег вирішив звернутися до них по допомогу:

- Храм Священномученика Явора! - кричав Олег. - Ти потрібен нам тут і зараз!

Минув певний час, але поклик Олега так і не привів сюди жодного з чорних мечників, як і не вселив у городян нову надію.

Чекаючи, Олег рахував людей поруч із ним, поки його око не врізалося в знайому йому людину. Це було квадратне обличчя Сержанта Бріта, прироблене до його довгої шиї і великого прямокутного тіла. Незграбні габарити Бріта тільки зміцнили здогадки Олега.

Хоч Олег і запам'ятав Бріта в ролі надто пильного служителя порядку, зараз Сержант явно не у формі. Лихо застало його вночі, тому й одягнений він був у простий літній одяг. Чорні шорти не могли приховати його кінські ноги, а безрукавка - налиті кров'ю біцепси й округлі плечі. Якщо Сержанта Бріта одягнути в білий халат, висока ймовірність, що він зможе загубитися в лавах учнів Школи Святої Дірки від Дупи.

Сам Олег з останньої їхньої зустрічі змінив простий одяг на чернечу фіолетову робу, тож, навіть коли він демонстративно закурив, Сержант усе одно його не впізнав.

Час тягнувся, згасаючій ночі не було видно й краю.

З низького вікна, що виходить у внутрішній двір, на землю зістрибнув чоловік у потертій сірій робі.

Люди здригнулися, злякавшись, що породження Мари вже виступили на них, але ні, до них наближався давно загублений Олегом монах із храму Святого Ігуана. Замість рятівника до людей прийшов товстун на ім'я Гуан.

Безоких дітей він не цікавив, а місцеві, здається, Гуана знали, або, може, колір його роби був їм відомий.

Сам Гуан виглядав брудним, а його полопані капіляри в очах горіли яскраво, немов до цього туди кинули жменю гострих спецій.

Бездонний мішок у руці Гуана вже й мішком-то не був. Чернець Півдня йшов назустріч людям і тягнув за собою пошматовану сіру ганчірку.  

Очі Олега ледь виглядали кращими за очі Гуана. Щосекундними зусиллями волі він не давав своїм повікам остаточно зімкнутися.

Сірий монах знав чому так, і ще Гуан звідкись відав, хто ховається в тунелі за спиною Олега.

Насамперед монах із храму Святого Ігуана звалився на коліна і взявся за те, що, на думку необізнаного, монахи практикують найбільше.

- Святий Ігуан, захисник знедолених дітей, - звертався до свого пошматованого мішка Гуан. - Забери моє життя і життя всіх поруч зі мною, але благаю, збережи наших дітей.

Комусь у натовпі не дуже сподобалося формулювання бродячого ченця в сірому, і одна з постатей зі здивуванням сказала:

- Ти постривай так розпоряджатися моїм життям!

З першої секунди жінка не відчула підтримки суспільства й одразу спробувала переключити увагу людей на інші питання:

- А чому ми тут стоїмо? Чи не легше нам буде оборонятися всередині підземного тунелю? Де всі наші дрони?

За відомою лише їм командою, осколки Мари кинулися в бік останніх людей.

Чудовиська в образі голих дітей спотикалися і падали, їхні ноги ще не зміцніли для повноцінного бігу, але, як і діти справжні, виплодки Мари знову і знову піднімалися, щоб дістатися до дорослих.

Олег викинув свій 5-й недопалок і пішов першим зустрічати наплив із породжень Демона. Він не рухався суто вперед, Олег «плив» навскоси, як це потрібно робити під час відливу.

Першому чудовиську Олег булавою перебив ноги, і це породження Мари запищало як поранений їжак.

Кривляючись від мерзенного звуку, Олег добив це породження.

Схожий монстр намагався обійти монаха у фіолетовій робі, але до Олега підключився Гуан і дерев'яною палицею оглушив виродка Мари. Олег прикінчив і це чудовисько.

«Аааргх!!!» - так звучав найгучніший голос в окрузі.

Цей крик з'явився позаду монахів і належав Сержанту Бріту.