Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

​Мілана відчула, що з дівчиною щось відбулось, вона зрозуміла, що та зламалась. До цього моменту, вона відчувала страх, відчувала злобу. Вона могла запевнити будь-кого, що навіть відчувала любов, що так і рвалась до сестри, якої тут не було. Але зараз, Софія стала наче малою дитиною, яка не відчуває нічого. Вона просто опустила руки, здалась, прийняла те, що вже нічого не зробить.

​Рись засвітилась яскравіше, наче була задоволена своєю роботою. Вона наче на прогулянці, обійшла дерево, роздивилась місце, з якого текла кров. Час від часу хижак махав головою, наче йому було прикро та совісно за свою жертву, адже та наробила стільки біди. Мілана від такої поведінки почала гніватись ще більше. «Теж мені акторка!» - обурилась дівчина.

​Істота зупинилась напроти Софії, деякий час розглядаючи її. Потім занесла лапу, відкривши свої гострі кігті та готуючись до удару. «Вона шукала місце, де має лишити частинку себе! Вона зараз змінить пам’ять Софії» - крикнула сама собі Мілана та кинулась вниз, саме туди, де все відбувалось. «Це лише ілюзія!» - повторила дівчина та вмить уявила блискавку, що опускається з неба між дівчиною та лісовою кішкою.

​Небо миттєво освітилось, звільняючи шлях блискавці. Дерева різко хитнулись в сторони, наче вітер прийшов на допомогу, аби не спалити все на своєму шляху. Все навколо почало біліти. «Істота зараз не справжня, вона не може переміститись в видуманий світ! А я не можу бути пташкою. Я зможу завдати шкоду хижаку» - думки зграєю бджіл увірвались в голову Мілані, від чого дівчина лише зраділа та почала в думках сміятись.

​Закривши очі, пташка уявила, що стає частиною блискавки. Одразу відчула, що крил більше немає. Немає супротиву вітру, немає зігнутих лапок та пухнастого хвостика. Вона відчула, що навіть немає очей. Але цього й не потрібно. Мілану розривало від енергії, сили, рішучості. Вона вмить стала частиною блискавки, що неймовірно швидко летіла вниз, до дівчини та істоти, що майже нанесла свій смертельний удар.

​Несподівано, Мілана наче підняла руки, надавши блискавці наказ спинитись. Це відбулось майже біля землі, між жертвою та нападником. Дівчина відчула, як закипає її гнів, як блискавка починає зростати, викидаючи іскри в різні сторони. Мілана відчувала неймовірну силу, що зараз вибухне. «Треба захистити Софію!» - злякалась Мілана, вже стримуючи вибух. Вона накрила подругу скляним куполом, що не можливо було розбити будь-чим, дівчина була в цьому впевнена. Тому, трохи заспокоїлась, хитро всміхнулась та відпустила.

​Відбувся імпульс, що почав швидко наростати, викидати іскри. Повітря навколо почало неймовірно швидко нагріватись, трястись, вібрувати. «Бам!» - засміялась Мілана, в останню мить покинувши блискавку, перетворившись знову в малу пташку. Несподівано все замовчало, білизна зникла, повертаючи кольори проміжного світу, на якому була створена ілюзія. Та спокій продовжувався не більше декількох секунд.

​Мілана звернула увагу, що Софія напружилась та трохи присіла. Вона відчувала тиск. За мить, пролунав вибух, він був неймовірної сили. Тиша лісу розірвалась на частини, впускаючи грюкіт. «Подруго, сподіваюсь купол захистив тебе не лише від вибухової хвилі, а й від цього шуму» - нервово подумала Мілана та перевела погляд на істоту. Рись, одразу після вибуху відкинуло на добрих п’ять метрів.

​Істота впала на землю, та від вибухової хвили деякий час переверталась з морди на ноги та навпаки. Лише дерево, що було попереду, зупинило істоту. Пташка підняла крило та спробувала закрити голову, наче їй було совісно за таку поведінку. Але насправді, Мілана лише сміялась, що нарешті дала прочухана нахабній Аринці.

​Рись, вдарившись дерева, заскиглила. Вона відчувала біль, хоча й була в видуманому світі. Істота не розраховувала, що сама може опинитись жертвою, більш за все, вона вважала, що це просто не можливо. Але Мілана не збиралась зупинятись. Вона уявила свою захисну стіну, підійшла до неї та виглянула, крикнувши.

​«Ти погана киця, - Мілана направила свою репліку прямісінько в голову істоти, - дуже погана киця».