Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

не поставить перед ними, то численної кари винуватцем буде. Ігумен же молив попустити йому трохи, щоб пошукав його, і шукав старанно, знайшов же Григорія у саду, який ховався між зела, схопив його із гнівом та й докоряв йому, кажучи: "Звідкіля прийшов ти сюди, о чоловіче, і які є гріхи твої? І що учинив ти, аж такі мужі чесні шукають тебе? Навів ти біду на монастиря нашого, іди-бо й відповідай за гріхи свої!" Блаженний же Григорій не відповів йому жодним словом, але пішов мовчки, ведений. Коли є привели його перед єпископів, тоді впізнали його ті єпископи, бо бачили його на соборі, як від усіх отців був хвалений, а від царя пошанований.

Уставши, отож, поклонилися йому і люб'язно обійняли його. Він-бо впав у ноги їм, кажучи: "Простіть мені, отці святії, що грішний я є! Пощо шукаєте моєї простоти?" Вони ж підняли його від землі, поцілували й сказали: "Святіший отець папа до себе кличе тебе". Здивувався ігумен, бачачи, що єпископи так Григорія пошановують, а він його приймав за злодійника, і жахнувся. Взяли ж єпископи Григорія і чесно до папи повели.

Увійшов Григорій до папи й до землі поклонився. Рече папа: "Добре, що прийшов до нас, дитино Григорію, благословенний Бог явив нам тебе", — і, вставши, цілував його святим цілуванням. Відтак сказав: "Дитино Григорію, Господь наш Ісус Христос закликає тебе на єпископство Церкви Своєї, яка в Акрагані, щоб через тебе спаслися ті люди". Він же відповів: "Прости мені, владико, не є я достойний такого сану". Папа ж рече: "Не чини переслуху, дитино, але бійся Бога і згадай, що багато хто переслухом прогнівив Вишнього". Григорій же відповів: "Дай малий послаб рабу твоєму, отче найчесніший, щоб розмислив і дав відповідь твоїй святині". Папа ж доручив його до часу авві Марку. Побачив Григорій авву Марка, радий був і припав до ніг його зі слізьми, кажучи: "Дякую Богові, що сподобив у житті цьому побачити мені тебе, улюбленого мого вітця". Авва ж Марко пішов із ним у кімнату, і всю ніч без сну пробули, вправляючись у духовній бесіді.

Хотів Григорій утікати до Іспанії, а найбільше, коли довідався, що батько його Харитон у Рим прийде. Але Авва Марко утримав його, кажучи: "Дитино, не  прогнівляй Бога і замість Божого благословення не наведи на себе прокляття". Він же відтоді замовк. По тому папа закликав акраганитян і запитав їх: "Чи вибрали когось згідно з-поміж себе на єпископство вашому місту?" Вони ж мовчали. Архидиякон же Євпл із паном Харитоном сказали: "Ми, владико, не маємо що відповідати, покладаємося на Бога і на твої святі молитви: кого Бог відкриє тобі, того даси нам, і приймемо його з любов'ю". Поглянув папа на Харитона і пізнав із подібності лиця, що то Григорієвий батько. Відтак рече: "Підемо до церкви й помолимося Богові, щоб явив нам, кого відає за достойного бути". Був тоді папа з єпископами і з усім клиром, молитви чинячи, у церкві святих верховних апостолів Петра й Павла, і Григорій був там із ними. Явився голуб в олтарі, поверх святої трапези літаючи, і сів на голову Григорія, і всі жахнулися від преславного того чуда. Папа ж рече: "Це явив нам Бог!" Його ж вибрав за достойного єпископського сану і посвятив його єпископом в акрагантійську Церкву. І всі громадяни акрагантійські зраділи від того й полюбили його як вибраного від Бога. Тоді пан Харитон пізнав, що Григорій син його є, подяку велику віддав Богові, що сподобив його бачити свого сина живого і в такому сані.

По небагатьох днях акрагантійські люди, взявши благословення від папи, поверталися із новопоставленим єпископом у свою країну. Коли ж ішли вони мимо Панормського міста, зустрів їх єпископ того міста із клиром та з усім народом і прийняв їх люб'язно — почув-бо про добре життя Григорієве і просив його, щоб увійшов до церкви та й подав людям благословення. Коли входив святий Григорій до Господнього храму, прибіг до нього один юнак, вельми прокажений, і з криками мовив: "Помилуй мене, рабе Христовий, і помолися за мене Богові, щоб полегшив мені тяжку цю хворобу від прокази". Святий же рече йому: "Во ім'я Господнє будь цілий од недуги своєї!" — і тоді інок зцілився та й очистився від прокази, і стала плоть його, як у дитини малої, і всі славили Бога, кажучи: "Благословенний Бог, який творить чудеса через угодника свого". Вийшли-бо із Панормії і наблизилися до Акрагана, і зустрів їх ігумен монастиря Пресвятої Богородиці, що був перед містом. Коли ж увійшов до того монастиря святий Григорій, упав перед ногами його один німий та глухий чорноризець. Ігумен же почав відривати того чорноризця від ніг Григорієвих, святий же Григорій каже до ігумена: "Покинь його, брате, хай звістить нам, чого вимагає". Ігумен же сказав: "Юродивий він є, владико, і ані не говорить, ані не чує". Святий же зітхнув і, руки до небес звівши, помолився. Тоді підняв чорноризця із землі й рече: "Во ім'я Господа нашого Ісуса, Який повелів глухому й німому бісу вийти зі свого творіння, заговори, брате, й почуй, і слав Бога, Який тебе створив". Чорноризець відтак заговорив і почав велеголосно волати: "Великі діла твої, Господи, які учинив заради праведного цього чоловіка!" Запитав же блаженний чорноризця, скільки той років має, відколи не говорив? Чорноризець відповів: "Не пам'ятаю, владико, коли говорив чи коли чув". Ігумен же рече: "Двадцять літ є, владико, відколи постриг його, а вісім років мав, коли постригся, і досі німий та глухий був, тепер же зцілився твоїми молитвами". Охопив усіх жах від того, що сталося, і дякували Богові, що такого чудотворящого єпископа дав їм. І відпочив до ранку Григорій у тому монастирі.

Назавтра пішов до міста. Почули люди, що новий єпископ іде, запитували один одного: "Хто став єпископом? Чи Савин, чи Крискентій, чи Євпл?" А довідавшись, що жоден із них не сподобився єпископаства, але якийсь муж чужий, на ім'я Григорій, подивувалися. Ще почули, що чудотворцем є і зцілив чорноризця, німого та глухого, і жахнулися. І вийшла вся множність людей йому назустріч, і благословилися від нього. Він же руки свої на всіх накладав, благославляючи. Вийшла й Теодотія, мати його, зі старицями, не знаючи, що це її син. Коли ж побачила його, впізнала й каже: "Це воістину син мій є, котрий був загинув і віднайшовся". Григорій же, побачивши матір свою, рече: "Радуйся, пані