Данило Туптало - Житія Святих - Березень, Данило Туптало

з шаною його, як великого отця, прийняли і вмили йому лице та ноги. Помолившися, поставили перед ним трапезу і просили його, щоб скуштував задля любови покладене перед ним. Коли ж підкріпився, просили його брати, щоб сказав їм слово спасення, як можна уникнути диявольських сітей і як можна перемогти І нечисті помисли. Він же їх, наче батько, наставляючи, переконував, аби були міцні і постійні в трудах, як ті, що мають не в довгім часі бути упокоєні від Христа. І, багато про постницький подвиг розмовляючи, приніс їм користи немало. Переставши ж повчати і трохи на осібному місці спочивши, почав собі думати, як, инших повчаючи, на себе не зважає, иншим користь приносить — себе спокушає, инших наставляє на путь спасення — сам же відчаюється і в погибель іде. Так розмірковуючи і бачачи себе переможеним лукавими помислами, повернувся зразу в пустелю, не помалу ідучи, але бігом біжачи на попереднє своє місце, плачучи над звабленням своїм і кажучи: "Якщо б Господь не поміг би мені, за малим не оселилася б у пеклі душа моя, за малим не впала у все зло". І збулися на тому ченці слова проповідника: "Брат, братові помагаючи, є як град твердий і високий, і як стіна непереборний". З того часу виправився добре той чернець, замкнувся-бо у своєму вертепі, впав на землю, посилаючись землею, плачучи і ридаючи днів багато. І швидше із землі не встав, поки сповіщення від ангела не сподобився про прийняття його покаяння. Прийняв Господь покаяння його, але хліба того попереднього, який Бог посилав, позбувся і шукав поживи собі з труду рук своїх. Так зарозумілість усмиряє людину.

Це розповідав Иоан преподобний братам, які до нього прийшли. І додав, кажучи: "Смиренні будьте, о діти, у малих і великих речах. Це-бо перша заповідь Спасителя, який каже: "Блаженні вбогі духом, бо їх є Царство Небесне". Бути духом убогим означає бути смиренним. І не будуть зваблювати вас біси, які приносять вам примари і привиди, але якщо хтось до вас прийде: чи брат, чи друг, чи жінка, чи батько, чи вчитель, чи мати, чи сестра, — спочатку піднесіть руки до молитви, і, якщо буде примара, втече від вас. І коли буде хтось, хто хвалитиме вас, — чи диявол, чи людина, — не слухайте того ані не підносьтеся розумом. Бо й мене часто вночі зваблювали біси, не давали молитися спокійно ані спочити, якихось привидів показували мені цілу ніч. Коли ж день засіяв, насміхаючись, кланялися до землі переді мною, кажучи: "Пробач нам, авво, що труд тобі робили цілу ніч". Я ж відповідав їм: "Ідіть собі всі, що дієте беззаконня, щоб не спокушати раба Господнього". Через те, о діти, безмовність любіть, навчаючись завжди в богомисленні і молячи Бога, щоб чистий розум мати подав вам. Добрим є справді і той подвижник, який, живучи у світі, творить чесні діла, показуючи иншим дружність і гостинність, і подаючи милостиню, і благодіючи тим, хто приходить до нього, і помагаючи тим, що в трудах. Той, хто перебуває без будь-якого гніву, є дуже добрим, перебуває в діянні добрих діл і сповнює Господні Заповіді, проте в земних речах вправляється. Кращий же незрівнянно і більший є той, хто, перебуваючи в богомисленні, залишаючи на инших турботу про матеріяльне, сам відкинувши його і забувши, досліджує Небесне. Перед Богом усіх усього відрікшись і все забувши, стоїть і ніякою турботою назад не відштовхується — лише такий є з Богом, ненастанним псалмоспівом його шануючи. Знаю я чоловіка в пустелі, який десять років нічого не скуштував із земної їжі, але ангел у третій день небесну їжу приносив, клав йому в уста, і те йому було їжею і питтям" (Це преподобний Йоан наче про иншого говорив — сам же ним був). "Знаю ж, — казав він, — і те, що до того чоловіка, як привиди, приходили дияволи, зображаючи ангельські полки, і колісницю вогненну, і багатьох зброєносців, і наче цар якийсь приходив і казав: "У всьому праведно і добродійно прожив ти, чоловіче, далі ж поклонися мені, і, як Іллю, вознесу тебе". Сказав же собі монах той: "Я ж повсякчас поклоняюся цареві своєму Ісусові Христу. Якщо б це Він був, не того потребував би від мене". І відповів дияволові: "Владику свого і царя маю за Бога, Йому ж завжди поклоняюся, ти ж не є царем моїм". І зразу щезли біси".

Такими повістями, і повчаннями, і таким рівноангельським життям своїм преподобний Йоан багато користи прийняв і, досконало Богові догодивши, перед кончиною своєю по дев'яноста роках звелів учням своїм, щоб ніхто не приходив до нього до трьох днів. Через три дні прийшли брати, знайшли його, що схилив коліна на землю, як до молитви, душею ж відійшов до Господа, аби стояти з небесними духами перед престолом Бога, у Тройці єдиного, Отця, і Сина, і Святого Духа, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святих мучеників Мануїла і Теодосія. Дивися про них у Пролозі.

Місяця березня в 28-й день

Пам'ять преподобного отця нашого Іларіона Ісповідника, ігумена Пеликітського монастиря

Преподобний Іларіон з юности монахом був, хрест несучи і за Розп'ятим ідучи. Підкорив пристрасті плотські повстримністю, усіх монахів чеснотами перевищив і, в темній хатині себе замкнувши, без усілякого гамору прожив літ багато, і просвітився безпристрасністю. Тим і священичого сподобився сану, і став ігуменом монастиря, який Пеликита називався, що в Азії був, поблизу Єлеспонта. І чинив чуда надзвичайні: тваринам, які шкодили збіжжю, що росло, наказував і відганяв їх словом з нив і вертоградів, град великий утвердив молитвою, землю спраглу хмарами напоїв, течію ріки, як Єлесей-пророк, розділив, висохлу руку чоловікові зцілив, сліпцеві дав прозріти і кривим ходити дарував, бісів відігнав, рибалкам, які довго в ловитві марно трудилися, рибами багатьма сіті наповнив. Пише ж про нього преподобний Йосиф Піснеписець у восьмій пісні канону, що за шанування чесних Спасителевих ікон гоніння перетерпів, мучений від катів. І мучеником його називає: жив-бо за царювання [як же місяцеслов розповідає] Лева Вірменина, який ікони святі потоптав. Иншим же здається, і це на правду подібно, що жив за царювання Лева Ісаврянина і сина його Копроніма багато років перед Левом Вірменином, постраждав за святі ікони в той час, коли воєвода Копронімів Лаханодракон на монастир, що називався Пеликита, напав із військом несподівано у святий Великий четвер Спасителевих Страстей, коли правилася Божественна Служба. Увійшовши в церкву,