Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Тим часом пихатий писок посміхнувся лише більш нахабно та перехопив руку дівчини, щоб піднести її до обличчя. Нервово сіпнувшись, Зоря спробувала вивільнитися, але хватка виявилася несподівано міцною. Довгий поцілунок вдалося відчути, що не додавало радості. Стриматися і не спробувати гепнути гада – також вдалося. Це вже змушувало радіти.

– Яка жертовність… – розсміявся Шалар.

Золоті очі змія глузливо блиснули, що ще більше розлютило. Ні, лускатий дивився з цікавістю, але то був не той погляд якого треба боятися, як дівчині. Ні. То був розважливий погляд, який мав непокоїти як людину в халепі.

– Насправді є дещо, що ти зможеш зробити, – повільно промовив він та перехопив другу руку дівчини.

Шалене щастя від того, що її хапають та сіпають як ляльку проступило на обличчі Зорі виключно нецензурними барвами. Втім дівчина все ще намагалася тримати себе в руках та не дозволяти собі нічого більшого.

– Уважно слухаю, – суко кинула вона, максимально відхиляючись назад.

– О, нічого важкого. Просто треба побути доглядачкою одного пораненого, родом зі шляхетного сімейства.

Легковажна відповідь змусила Зорю насторожено спохмурніти. Зрозуміти одразу, що за цим проханням криється не вдавалося, тому після декількох секунд мовчання вона обережно перепитала.

– Пораненого?

Кого це вони настільки не цінували, що вирішили приставити до нього її? За час свого перебування тут вона зарекомендувала себе як хто завгодно, але не вправний лікар. Хоча, може в тому й справа. Відправлять її наче доглядати, а тоді скажуть, що вона загубила шляхетного когось там. Наступні слова змія лише підтвердили її сумніви:

– О, тобі просто треба бути поряд в момент, коли він прийде до тями та дати йому ліки. Геть нічого складного.

«Та кому ти ліпиш…» – подумала Зоря, але ззовні змусила себе не закочувати очі та не пирхати.

Замість цього дівчина постаралася вдати замисленість, схиливши голову набік. Натяг ланцюжка з кулоном, який захищав її думки заспокоїв. Отже, її не обшукували та думки її читати не зможуть.

– Добре, якщо я все зроблю як ти хочеш, то?..

– То тобі ніхто нічого не зробить, – насмішкувато кинув змій.

– Добре, а додому повернете?

Одразу згоджуватися буде якось підозріло, то чому б не поторгуватися. Втім, трохи вона все ж перегнула.

Скинувши голову, Шалар раптом розсміявся та рвучко притягнув дівчину до себе так, що вона ледь не ткнулася носом в його груди.

– Тільки подивіться на цю нахабу! – майже із захопленням вигукнув він та схилився до неї.

Смикнувшись в спробі вивільнитися, Зоря зціпила зуби та напружено завмерла. Виразно відчуваючи його дихання у своєму волоссі, вона закрила очі.

Якщо зараз він зробить ще хоч щось… Начхати вже навіть на життя – вона все ж зробить те, про що не пожалкує. Хай вмирати, та зі жмутом волосся та жменею луски, які вона надере з нього!

Мить напруження перетекла у хвилину. Зоря ледь дихала, напружена як струна, він легко тримав її поруч та, здається, посміхався їй у маківку. До другої хвилини справа таки не дійшла. Обійми та хватка хвоста розтиснулися так несподівано раптово, що Зоря ледь встигла відновити рівновагу, щоб не впасти.

– Тебе ніхто не буде займати, а коли очуняє наш гість, зможеш піти з ним. Якщо він захоче повернути тебе додому – ми заважати не будемо.

– Піти з ним? – насторожено перепитала вона.

З ким це вона може захотіти піти?

– О, я не сказав? – здивувався Шалар. – Наш поранений гість пан Северин Зоря.

Звісно, Зоря не могла не погодитися. Ба більше – вона сказала своє «так» ще до того, як в голові встиг вибудувався причинно-наслідковий зв’язок. Северин в палаці. Зважаючи на його впертість, очевидно, що справи в нього геть кепські. І ще більш очевидно, що її перша думка правдива.

Її руками хочуть прибрати незручного аристократа. Саме тому настанови сухенького згорбленого цілителя вона слухала лише краєм вуха. Стискаючи в долоні холодну пляшечку з темного скла, Зоря була впевнена в одному – цю пляшечку її не змусить відкрити ніхто. Якщо там не отрута – то Шалар святий ангел, який не сьогодні-завтра крила відростить.

Ні, аби він її краще знав, то ніколи б не повірив, що вона буде такою дурепою, але декілька зустрічей – то ще не ґрунтовне знайомство.

Найважчим за час від темниці до цілителя, який заодно змастив чимось  забиту ногу дівчини, виявилося тримати себе в руках. Не виказувати знервованості та стримувати бажання раз по раз озиратися. Незважаючи на те, що клятий змій здав її на руки вартовим одразу ж після виходу з темниці, вона не припинила відчувати на собі його погляд. Він свердлив спину, відчувався так, наче хто кинув їй за комір слимака. Від нього хотілося нервово смикатися в спробах позбавитися гидких відчуттів, але дівчина змушувала себе стримувати нервове сіпання.

Лекція з порятунку шановного пана вийшла доволі простою. Щось про важкі рани, новаторство магічної науки та важливість її ролі. В суті остання складалася з відкриття пляшечки, з якої треба напоїти хворого. На відсторонене запитання, чого ж сам цілитель цього не зробить, чи хворого не повернуть сім’ї, той відповів доволі розпливчато. І для хворого зараз важливо щоб поруч був хтось знайомий, і транспортувати його не можна.

Виправдання були настільки шиті білими нитками, що якоїсь миті Зоря зловила себе на тому, що вже не має сил стримувати скептичну усмішку. Хоча насправді було не до смішок. Єдине, що вона встигла дізнатися справді радісне – Симона в безпеці. На цьому радісне закінчувалося. Руді в полоні, Северин поранений, вона в дупі. І зараз останні два об’єкти отримали можливість зійтися в одній площині.

Вибух в залі стався вчора зранку. Зараз був вечір наступного дня, отже часу для того, щоб рід Зоря дізнався про те, що сталося було більш ніж достатньо. Не дивно, чого лускаті заворушилися. Щось підказувало Зорі, що пан Іриней не стане просто терпіти церемонні відписки про хворобу його онука та велике серце королівського дому.