Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Звук, від якого Зоря ледь не кинулася на ґрати, як шаленого звіра. О-о-о, цей шелест вона вже ніколи не забуде! Знову затиснувши долоні, дівчина подалася вперед, але одразу ж скривилася та відступила вглиб камери, розвернувшись до стіни. Ні, треба опанувати себе. Може не все ще втрачено й спроба видряпати змію очі нічим добрим не обернеться.

Головне стриматися.

Звук шелесту лусок зміїного хвоста по підлозі ставав все гучнішим. Заплющивши очі, Зоря вслухалася в нього, намагаючись вирахувати, наскільки близько гість.

Вгадала майже до секунди. Коли окрім звуку шелесту вона почала розрізняти тихий скрегіт камінців Зоря відчула як тілом покотилася хвиля жару від відчуття чужого погляду.

На мить все затихнуло. Змій мовчав – вона не рухалася.

«Зоря, зберися, зараз може твій останній шанс!» – спробувала нагадати собі дівчина.

Заспокоїтися не вийшло, але бодай трохи взяти себе до рук – і то хліб. Принаймні вона так думала до того моменту, поки змій не заговорив.

– Радий бачити, що ти оговталася…

Скрипнувши зубами, Зоря ледь не загарчала.

– Твоїми молитвами, пане, – процідила вона й повільно обернулася.

Дуже повільно, щоб не піддатися спокусі таки спробувати щось зробити з Шаларом. Звісно ж це був саме він. Звично вже усміхнений, навіть люб’язний, чоловік встиг якось безшумно відкрити двері та якраз неквапливо заповз до темниці. В мить, коли Зоря ковзнула по ньому поглядом, змій якраз підняв голову, яку схиляв, щоб не вдаритися маківкою в дуже низькому для нього проході.

Брови дівчини здивовано піднялися до гори, в душі, яка встигла з криги перетворитися на лавову пустку, наче проклюнулися перші паростки чортополоху. На правій щоці чоловіка темніли чотири подряпини. Три довші й одна коротша. Добряче все ж вона встигла прикласти. Всупереч напрузі та в цілому не дуже радісній ситуації, дівчина посміхнулася кутком губ з ледь помітним задоволенням.

І це не приховалося від змія.

– Хто б міг подумати, що у такої тендітної панночки така важка рука… Хоча про що це я? Панночка була учасником змови, допомагала організаторам страшного нападу, який забрав дев’ять невинних життів кращих представників Фарги.

Шалар був змієм, довгий білий хвіст не просто натякав на те. Він буквально кричав про це. Але чомусь зараз муркотливий тон його голосу нагадав кота. Кота, якого треба було ще в дитинстві розвести у відрі води. З яким би задоволенням Зоря взяла цей гріх на душу!

Вигнувши брову, дівчина скинула голову.

– Ми обидва знаємо, що це брехня.

Так, зараз не було сенсу продовжувати грати наївну дурепу, захоплену молодшим принцом. Та якби і треба було.. Зараз вона не змогла б.

Заперечувати Шалар не став. Схрестивши руки на грудях, чоловік лише поблажливо посміхнувся та з цікавістю ковзнув поглядом по стінах нового помешкання Зорі.

– Можливо так… А може й ні. Що правда, а що брехня ми зараз будемо вирішувати. І від того чи будеш ти розумною дівчинкою залежить і правда.

Ні, все ж він був змієм. Зоря ще не знала, яку саме гру покидьок вирішив вести, але вже розуміла, що їй вона не сподобається. Чого він зажадає? Певно що нічого хорошого. Але біда була в тому, що він міг забажати чого завгодно, а вона… Вона мала виторгувати собі шанс бодай вибратися звідси.

– Говори, – коротко та сухо кинула вона.

Слухати його вона згодилася, а ось знайти в собі сили та жагу до життя, щоб плазувати вже не виходило.

Змій у відповідь тільки знову посміхнувся. Яскраво та широко настільки, що стали помітні небезпечно гострі ікла. Він нікуди не поспішав та, вочевидь, просто насолоджувався тріпотінням здобичі.

Здобичі, якій вже нікуди було дітися з цієї пастки.

Не припиняючи посміхатися, змій повільно наблизився до дівчини. Зоря навіть не здригнулася, лише вперто підняла голову, не зводячи з нього похмурого погляду. Але момент, коли її ноги обвив хвіст змія, все ж пропустила і мимоволі здригнулася.

– Моїм братам з цієї темниці одна дорога – на плаху за їх зраду. Твоя подружка в цілому не загрожує добробуту Кальдори, а ось ти… Носійка передбачення, ти ж могла бути в курсі їх планів. А могла бути лише сліпим інструментом в їх руках.

І знову цей муркотливий тон, від якого щось всередині стиснулося та підкотило до горла. Щока дівчини нервово сіпнулася, але вона змусила себе не ворушитися та тільки повільно прикрити очі. Ну звісно той не дурень, щоб прямим текстом та розгорнутим монологом розказувати про свої ходи та плани.

Ні, говорити зараз будуть тільки про її долю. При чому Зоря виразно розуміла – в цій розмові її обмануть, про що б вони не домовилися. Хоча, що означає «домовилися»? Домовитися можна тільки у тому випадку, коли ви стоїте на рівних. Ні, зараз Шалар буде говорити й пропонувати обирати між одним паршивим варіантом та другим, не менш паршивим.

Говорити та насолоджуватися. О, Зоря майже фізично відчувала його погляд, від якого починало потроху колотити. Невже слова Северина були пророчими й вона перегнула палку, коли перетягувала увагу змія на себе?

Думка закружляла у свідомості тривожною сніжинкою.

Цієї халепи їй ще не вистачало. Паніку, яка зародилася десь на задниках свідомості, вдалося задушити. Не час втрачати голову метафорично, коли висока ймовірність втратити її фізично.

Глибокий вдих і Зоря все ж відкрила очі, щоб ледь стримати бажання сахнутися.

Клятий змій таки подався вперед так, що вона змогла навіть розрізнити темний малюнок на райдужці його очей, які трохи світилися у напівтемряві камери.

– Тобі треба зробити щось надзвичайно корисне для країни, щоб стати жертвою обставин, а не спільницею злодіїв.

З кожним словом чоловік схилявся все нижче і якоїсь мить дівчина не стрималась та скинула руки, щоб упертися долонями в його груди.

– Для країни – все що завгодно, шановний, – процідила вона.

Для країни, хоч сніг замітати, хоч проліски шукати. Все, чого б не побажав. Але для країни, а не для одного пихатого писка!