Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Розділ 131: "Дідусю, я тебе люблю"

Ранок почався не зі світла, не з кави, не з новин. Він почався з голосу, найсолодшого, який я коли-небудь чув. Тонкого, ще сонного, але надзвичайно справжнього:

— Дідусю…

Я відкрив очі. Вона стояла поруч, у своїй піжамці з ведмедиком, і терла очі кулачками.

— Дідусю, я тебе люблю, — сказала знову, ніби це щось зовсім буденне. Але для мене — це було диво.

Усе всередині мене ніби зупинилося — і в той же час вибухнуло теплом. Я не згадав жодного слова з книжок, не пригадав жодної "правильної" відповіді. Я просто простягнув до неї руки.

Вона забралася до мене на коліна і вмостилась, як колись її мама — так само маленька, так само рідна. Я обійняв її, закрив очі й просто слухав тишу ранку, що звучала інакше після цих слів.

— Я тебе теж люблю, — прошепотів я. — Більше, ніж ти коли-небудь зможеш уявити.

І подумав: можливо, сенс життя — це не щось далеке й філософське. Можливо, він — у цих ранках. У дитячих обіймах. У словах, які змінюють усе.

---
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍