Оноре де Бальзак - Ежені Гранде. Селяни

не пітнів, усі соки його розсмоктувалися в організмі. Його волосаті, криві, нервові й невтомні руки, здавалося, були зроблені з старого дерева. Хоч йому не минуло й двадцяти семи років, виднілося вже сиве волосся в його чорній шевелюрі з червоним відблиском. Він носив блузу, в розрізі якої чорніла сорочка грубого полотна, яку він, мабуть, не знімав понад місяць і сам прав у Туні. Його дерев'яні черевики були залатані старим залізом. Тканину його штанів не можна було визначити під безліччю підштопок та латок. Нарешті, голова його була вкрита найжахливішим кашкетом, безперечно підібраним у Віль-о-Фе на смітнику якогось заможного дому.

Досить прозірливий, щоб правильно оцінити шанси на багатство, скриті в Катрін, — він хотів стати наступником Тонсара по «Великих-ГУ-синіх»; отже він використовував усю свою хитрість і всі свої здібності, щоб привабити дівчину; він обіцяв їй багатство й таку ж необмежену свободу, якою користувалась Тонсарша; він обіцяв, нарешті, своєму майбутньому тестеві величезний прибуток з його шинку у п'ятсот франків щороку, аж до остаточної сплати боргу, який розраховував сплатити векселями, маючи про це особливу розмову з паном Брюне. Ковальський підмайстер за основною професією, цей карлик працював у каретника, коли в того бувало багато роботи; звичайно ж він наймався на важку, але добре оплачувану поденщину. Хоч у нього було близько тисячі восьмисот франків, покладених у Гобертена, про що ніхто в окрузі не мав і підозри, він жив, як справжній жебрак, наймаючи комірку на горищі у свого хазяїна й підбираючи колоски в жнива. Він носив зашиту в поясі своїх святкових штанів розписку Гобертена, яка щороку поновлювалась і зростала в своїй сумі завдяки нараховуванню процентів і новим заощадженням.

— Ну, й начхати мені на це! — вигукнув Ніколя, відповідаючи на обережне зауваження Годена. — Коли вже треба, щоб я був солдатом, хай краще висівки в кошику вип'ють мою кров одразу, ніж отак віддавати її краплинку по краплинці… Зате я визволю наш край від одного з армінаків, яких сам диявол випустив на нас…

І він розповів про змову, нібито вигадану проти нього Мішо.

— Де ж ти хочеш, щоб Франція брала своїх солдатів?.. — сказав натхненно сивий старий, підводячися з місця і стаючи перед Ніколя серед глибокого мовчання, що настало після цієї страшноїзагрози.

— Відслужиш свій строк і повернешся, — сказав Бонебо, покручуючи вуса.

Бачачи, що тут зібралися всі найгірші негідники краю, старий Нізрон похитав головою і вийшов із шинку, раніше заплативши пані Тонсар один ліар за випиту склянку вина. Коли чесний чоловік виніс свої кроки на сходи, рух вдоволення, який пробіг в оцих зборах п'яниць, сказав би тому, хто б його побачив, що всі ці люди здихалися живого докору власного сумління.

— Ну, що ж ти про всі ці діла скажеш, гей, ти, Куцане? — спитав Водуайє, який щойно прийшов і якому Тонсар встиг розповісти про випадок з Вателем.

Курткюїс, якому мало не всі давали це насмішкувате прізвисько, цмокнув язиком об піднебіння, ставлячи свою склянку на стіл.

— Ватель помилився, — відповів він. — На материному місці я б роздряпав собі боки, ліг би в ліжко, прикинувся б хворим, насів би на Оббивальника та його сторожа й зажадав би з них двадцять екю на лікування. Пан Саркюс присудить…

— В усякому разі Оббивальник заплатив би, щоб не було зайвих розмов, — зауважив Годен.

Колишній польовий сторож Водуайє, людина п'яти футів і шести дюймів на зріст, з побитим віспою обличчям, запалим ротом і випнутою нижньою щелепою, мовчав з виглядом сумніву.

— Ну, — спитав Тонсар, приваблений шістдесятьма франками, — чого ти закопилився, йолопе ти? Матір мою побито на двадцять екю, чому ж їх не здерти при такій нагоді! Галасу ми наробимо на триста франків, а пан Гурдон може сміливо заявити їм там, в Егах, що в матері вивихнуто стегно.

— Можна й насправді його вивихнути, — зауважила шинкарка, — в Парижі так роблять.

— Я занадто багато чув про королівських чиновників, щоб повірити, що справа піде так, як вам хочеться, — сказав, нарешті, Водуайє, який часто допомагав суддям і колишньому жандармові Судрі.— Поки йдеться про Суланж, ще як-не-як; пан Судрі тут представник влади, а він не дуже прихильний до Оббивальника. Але Оббивальник і Ватель, коли, ви на них нападете, будуть захищатися всіма способами й скажуть: «Жінка винна, в неї було дерево, інакше вона дала б оглянути свою в'язку ще на дорозі, а не тікала б; коли з нею сталося нещастя, хай скаржиться тільки на свій злочин». Ні, це справа непевна.

— А хіба поміщик оборонявся, коли я його притиснув? — сказав Курткюїс. — Він мені сплатив.

— Коли хочете, я піду в Суланж, — сказав Бонебо, — і пораджуся з секретарем суду паном Гурдоном; ви сьогодні ж ввечері знатимете, чи пахне тут смаженим.

— Тобі б тільки вигадати який-небудь привід, аби покрутитися навколо цієї товстої гиндички, Сокарової дочки, — відповіла йому Марі Тонсар, так плеснувши його по плечу, що аж у грудях у нього загуло.

У цей час зачувся куплет бургундської різдвяної пісеньки:

А скоро він дістав нагоду, Як чудо сотворив І на весіллі просту воду Мадерою зробив.

Усі впізнали голос дядька Фуршона, якому цей куплет безперечно припав до вподоби, а Муш підспівував йому дискантом,

— Ну, й нализалися ж вони! — гукнула стара Тонсар своїй невістці.— Твій батько червоний, як пічка, а хлопця хитає, як лозу.

— Привіт! — вигукнув старий. — Багато тут усякої погані набралося!.. Привіт! — сказав він своїй внучці, спіймавши її в обіймах Бонебо. — «Привіт тобі, займана Маріє, сатана з тобою, проклята ти в жонах» і так далі…