Оноре де Бальзак - Ежені Гранде. Селяни

До книжки увійшли два романи з «Людської комедії» класика французької літератури Оноре Бальзака (1799–1850), в яких змальована руйнівна влада грошей.

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Переклад з французької

Передмова та коментарі Юрія Даниліна

Перекладено за виданням: Balzac. «La Comedie Humaine». Tomes III, VIII, Edition Gallimard, Paris, 1952, 1955,

Друге видання перекладів.

Предками одного з найвидатніших французьких письменників Опоре де Бальзака (1799–1850) були прості селяни з півдня Франції. Батько його став городянином із досить значною посадою, свої чималі статки він збив на поставках для військового відомства. Мати письменника була дочкою паризького торговця.

Батьки сподівались, що син вивчиться на юриста і буде заможною людиною. Але юнака не приваблювала юридична кар'єра, і в 1819 р. він вперше висловлює бажання стати письменником. Батьки категорично не згодні: він збирається приректи себе на непевне щодо заробітку, майже злиденне життя! Та Оноре так уперто стоїть на своєму, що вони вирішують дати йому, так би мовити, іспитовий термін і засоби до життя на один рік. А може, їхній сип, такий здоровий і червонощокий, напише щось незвичайне?

Взявши собі за взірець видатних драматургів XVII–XVIII ст., Бальзак спершу пише віршовану трагедію «Кромвель» (1820). Але п'єса була безжально розкритикована літератором Андріє. Батьки погрожують, що залишать сина без матеріальної підтримки, якщо він наполягатиме на своєму. Та Бальзак непохитний; зрозумівши, що драматургія і поезія — не його жанр, він вдається до великих прозових творів.

Десятиріччя після 1820 р. було найтяжчим часом у його житті. Позбавлений матеріальної допомоги батьків, полишений на самого себе, молодий Бальзак з ранку до ночі працює у своїй убогій паризькій мансарді. Він не виходить з дому, щоб довше не зношувалися взуття й одяг, а на харчування може витрачати не більше як один франк на день; а втім, у нього часто немає і цього франка, як немає грошей на омнібус і навіть на поштову марку.

Проте, сповнений творчих задумів, впевнений у невичерпності власних сил, він вірить у себе, жадібно читає, прагнучи наповнити прогалини у своїй освіті. Світогляд його ще не сформувався, естетичні погляди теж, і він береться поки що за ту літературну роботу, якій більш-менш забезпечено риночний збут. Інколи у співавторстві з малообдарованим літератором Егревілем, інколи сам він пише так звані «готичні» романи, сповнені всіляких жахів та дивовижних пригод у дусі Анни Редкліф та вітчизняних авторів подібного жанру. В листах до сестри він відверто називав ці романи своїм «літературним свинством». Справді це були ще слабкі твори, але, працюючи над ними, він учився майстерності розвивати сюжет, змальовувати характери, оволодівав різноманітними композиційними засобами. Романи ці —їх близько десяти — ніколи згодом не перевидавались і майже не привертали уваги біографів письменника.

Хоча в ранніх романах Бальзака панували вигадка, фантазія та умовний історизм, їх позитивні персонажі були прибічниками недавньої Великої французької революції.

Демократизм молодого автора безперечний. Своїх персонажів із колишнього феодального дворянства Бальзак змальовує розбещеними свавільними лиходіями; негативними рисами наділяє він також образи представників католицького духовенства й ченців. Буржуа він здебільшого трохи ідеалізує: це люди, які мирно збагачуються під час революції; серед них навіть є один фабрикант, такий доброчесний, що його люблять усі робітники. Зустрічаються в цих творах і з симпатією змальовані епізодичні образи простих людей, представників народу.

Уважно дослідивши характери персонажів ранніх романів Бальзака, можна зробити висновок, що він не був прихильником Реставрації, яка супроводилась дворянсько-клерикальною реакцією. Ненавидячи минулу революцію, повсякчас прагнучи повернути Францію до «старого режиму», Реставрація ухвалювала закони, що викликали обурення майже всіх верств суспільства, особливо демократично настроєної інтелігенції: наприклад, бузувірський закон про «святотатство» чи закон про виплату колишнім емігрантам мільярда франків за «збитки», які завдала їм революція.

Протягом перших десяти років літературної праці Бальзак нічого не мав, крім боргів. Його літературний гонорар майже завжди був мізерний і здебільшого сплачувався довготерміновими векселями, на яких він багато втрачав. Щоб хоч якось вибитися з невідступних злиднів, забезпечити собі можливість спокійної творчої праці, Бальзак необачно погодився ввійти у спілку з видавцем Канелем для видання однотомників французьких класиків, що начебто обіцяло певний прибуток. Але ціна випущених книжок — 20 франків — виявилась надто високою, видання не розкуповувалось; Бальзак знизив ціну, та марно, книжки не йшли; нарешті він змушений був продати весь тираж з великими втратний, що знову потягло за собою значні борги (якими він почасти був зобов'язаний і махінаціям свого компаньйона, котрий звалив на нього всі збитки).

У французькій літературі 20-х рр. XIX ст. відбувалися знаменні процеси. Пануюча протягом двох минулих століть літературна школа класицизму з її тяжінням до тем античності та біблійних сюжетів, доходила вже свого останнього слова. В час найглибших національних потрясінь французам набридло бачити на сцені лише героїв далекої античності та читати про них у книжках. Багато в чому застарів художній метод класицистів — встановлені ним умовності й правила, застаріла і їхня салонно-аристократична літературна мова. Боротьбу проти естетики класицизму розпочали її противники — нерозшарований іще письменницький загал, що складався з романтичної школи, очолюваної Віктором Гюго, яка досить гучно заявляла про себе, і з деяких письменників реалістичного (але поки що не відокремленого від впливу романтизму) напряму, серед яких були Бальзак, Стендаль, Меріме, Беранже.

Реалістичне бачення світу складалось у Бальзака головним чином під впливом бурхливих політичних подій, які відбувались на його очах. В пам'яті ще не стерлися часи Великої французької революції, а сам він був сучасником Першої імперії, першої Реставрації, періоду «Ста днів», другої Реставрації та Липневої монархії. Усе це збагачувало його тверезим розумінням законів суспільної боротьби і допомагало формуванню політичних поглядів. Опануванням реалістичної манери письма він завдячував певною мірою і впливу Вальтера Скотта, слава якого