Віктор Гюго - Трудівники моря

Пробоїна викликала стурбованість своїми великими розмірами. Однак, хоч зараз вона й була під водою, а все ж містилася вище ватерлінії, і це вселяло надію в Жільята.

Тієї ж миті, коли був пробитий борт, хвилі люто металися в протоці, ватерлінія постійно змінювалася, вода стала попадати через отвір у човні. Під цією вагою бот на кілька дюймів осів у воду, і навіть коли хвилі вляглися, вода, що проникла всередину човна, тримала пробоїну під водою. Отож і небезпека стала неминучою.

Рівень води в човні піднявся від шести до двадцяти дюймів. Та якщо вдасться заткнути пробоїну, можна буде вичерпати воду, коли ж бот спорожніє, пробоїна вийде з води, і тоді легко або принаймні можливо буде зайнятись його лагодженням.

Теслярські інструменти Жільята, як ми вже казали, були в досить доброму стані.

Але скільки перед цим доведеться пережити сумнівів! Скільки зазнати небезпек!

Скільки може трапитись фатальних випадковостей. Жільят прислухався, як глухо і невблаганно в борт б'є вода. Найменший поштовх, і все піде на дно! Яке нещастя! Чи не запізно він спохватився?

Він повинен був зразу помітити, що бот дістав пошкодження. Шість дюймів води в його кілі мали б його попередити. Він був дурнем, списавши ці шість дюймів на дощ і на хвилі! Він дорікав собі за те, що спав і їв; він дорікав собі за втому; навіть у тому, що була ніч, звинувачував себе. Усе сталося з його вини.

Суворі слова, якими він картав себе, не сповільнювали його праці й не заважали йому обдумувати дальші дії.

Пробоїну знайдено — це перший крок; другий крок — затулити її. Більше нічого зробити зараз не вдасться. Виконувати теслярські роботи під водою неможливо.

Сприятливою обставиною було те, що човен був пробитий у проміжку між двома ланцюгами на правому борту, якими кріпилася труба машини. До цих ланцюгів можна було підв'язати край пластиря.

А тим часом вода прибувала. Її рівень уже перевищував два фути.

Тепер вона сягала Жільятові вище колін.

У запасному такелажі бота Жільят знайшов досить великий просмолений брезент з довгими стропками на всіх чотирьох кутах.

Він узяв брезент і, принайтовивши його двома стропками до двох ланцюгів від труби з боку пробоїни, перекинув його через борт. Брезент, упавши скатертиною між Малим Дувром і ботом, потонув у хвилях. Струмінь води, що проривався в човен, притиснув його до борту якраз навпроти дірки. Чим більше натискала вода, тим щільніше прилягав брезент. Сама хвиля приліпила його до пробоїни. Рана бота була перев'язана.

Плахта просмоленої парусини стала впоперек між внутрішньою частиною човна і морськими хвилями. В човен не просочувалося тепер ні краплини води.

Пробоїну було закрито, але не законопачено. То була тільки пауза.

Жільят узяв у руки черпак і почав виливати з човна воду. Давно пора було облегшити його. Від цієї праці він трохи розігрівся, але втомився до знемоги. Змушений був визнати, що йому не вдасться досягти мети і вичерпати до кінця воду. Жільят майже нічого не їв і відчував принизливе почуття слабості.

Він вимірював успіх своєї праці за тим, як опускався рівень води, що вкривала його коліна. Вона спадала дуже повільно.

Крім того, наплив води припинився тільки на деякий час. Лихо було замасковане, але не відвернуте. Брезент, вдавлюваний водою в пробоїну, випирав усередині човна пухирем. Складалося враження, що під парусиною схований кулак, який намагається його проткнути. Брезент, міцний і просмолений, не піддавався, але пухир і тиск на нього збільшувались; не було певності в тому, що в одну якусь мить тканина не лопне, пухир не розірветься. Наплив води в такому разі відновився б.

У таких випадках екіпажі суден, які зазнали катастрофи, знають, що єдиним засобом є пластир. Беруть будь-які ганчірки, що потрапляють під руки, все, що морською мовою називається «старою парусиною», засувають їх у пробоїну і, наскільки можливо, виштовхують здутий пухлиною брезент.

У Жільята ж не було ніякої клетньовини. Ганчір'я, прядиво, які він зібрав у своєму складі, були або зужиті під час підготовки до спуску машини, або розвіяні бурею. Зрештою, він зміг би відшукати деякі їх рештки, якби добряче понишпорив по скелях. Бот уже був звільнений від зайвого вантажу настільки, що Жільят міг би тепер покинути його на чверть години, але як вдатися до пошуків, не маючи світла? Стояла цілковита темрява. Місяць щез — лишилось тільки темне зоряне небо. У Жільята не було уривка конопляного шнура, щоб зробити гніт, не було лою, щоб вилити свічку, вогню, щоб запалити її, ліхтаря, щоб захистити її від вітру. Нічого не можна ні розрізнити, ні побачити і в човні, і по всьому рифу. Чулося тільки хлюпотіння води довкола пошкодженого човна, не видно було навіть пробоїни; лише промацуючи пальцями, Жільят пересвідчувався, що тиск на брезент збільшувався. Неможливо було в такій темряві розшукати рятівні клапті парусини і троса, розкидані по брилах граніту. Як підібрати ці ганчірки, коли їх навіть не можна розгледіти? Жільят з сумом вдивлявся в темінь ночі. Стільки зірок, і хоч би тобі одна свічка! Коли води в човні стало менше, тиск ззовні посилився. Пухир із брезенту надувався все більше й більше, наче нарив, готовий прорватись. Становище, поліпшившись на якийсь час, знову ставало загрозливим. Треба було заткнути пробоїну, не гаючи ні хвилини. У Жільята залишився тільки одяг.

Як