Леся Українка - Том 10

тут видимо-невидимо, бо саме тепер «ріжуть», от і в нав в Чукурларі сьогодні була велика різня.

Добре було б, якби ти справді могла приїхати сюди в октябрі, та боюсь я, що тебе оте будування затримає: се страшенна річ — «недвижима» власність, вона не тільки сама нерухома, але й людей позбавляє вільного руху, як тільки вони з нею зв’яжуться.

Прости, що зараз тут кінчу, якось не вдалось написати раніше — то се, то те заважало, а тепер уже пізненько і спати пора, одправити ж хочеться конечне завтра рано, бо ти, певне, ждеш мого листа, як я ждала твого. Бувай здорова, люба, дорога мамочко! Міцно цілую тебе і весь наш клан.

Твоя Леся

230. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

23

5 жовтня 1897 р. Ялта Ялта, Чукѵрлар, ^у^-97

Люба мамочко!

Не можу згадати, давно чи недавно я тобі писала, але здається, що давно. Та до мого тутешнього життя підходить прислів’я: «Pas de nouvelles — bonnes nouvelles». Єдина nouvelle се та, що я знов живу сама — моя товаришка по мешканню виїхала вчора. Я зважила пробути тут в Чукурларі до 1 октября, а там вибиратись в Ялту, де ще не знайшла собі домівки, та се завжди є час зробити, бо на кожній вулиці в кожному будинку єсть багато хаток окремих для «локаторів» — тут же люди «сезоном» живуть, а сезон першого октября кінчається, і, значить, хатки спорожніють... (Ах! Я чаєм листа залила! Вибачай за неохайність!) Великий мені жаль, що я не побачила Ліду і її родину, та, видно, сього доля не хотіла. Якщо Ліда ще у вас, то скажи їй, що я прошу вибачення, бо не пишу їй тепер —■ боюсь розминутись з листом, а напишу згодом в Софію. Як же вийшло з Радою? Біда з тими «ганками»! Смішно було мені читати про скуток шукання болгар на Волзі. Звісно, моя думка не авторитетна,— я й не претендую на се,— але мені ся «болгарська» теорія завжди здавалась міфом... Не менше, ні, ще більше смішна мені звістка про раут — monstre 1 літній, остатні часи над-

ходять! Або, може, вертаються перші часи, коли лев і ягня та інші їм подібні антагоністи мирно лежали під одним кущиком, от тільки коли б знов який «древній змій» не попсував справи.

Ми будемо мати theatre ІіЬге? 140 Дай боже! Та коли се буде? Коли б не прийшлось моїй «Троянді» прийняти раду Горація: «Novem annos prematur»... 2 Тільки ж «Троянда» за такий довгий час може зов’янути і засохнути.

Сергій Бердяев (не можу відчепитись від спогаду про непевний жарт Старицького з поводу сього прізвиська!) не на жарт починає рятувати рідний край: якось я тут читала в «Revue Rleue» 141 його article 142, що починається словами: «Voulez-vous savoir pourquoi j’aime ma pat-гіе?» 5 — далі йдуть «сенсації» a la m-me de Курдюкоф. Все-таки слід прочитати — се було в іюньській чи іюль-ській книжці «Revue Bleue». Якщо він в своєму новому українському журналі ще й гонорар платитиме своїм бідним confreres-compatriotes 143, то вже справді він стане якимсь patriae defensor144 (чи пак salvator145). Думаю, що треба врешті щось написати тобі про себе, а то знов вийшло «взгляд и нечто» замість листа,— і не знаю що: слава богу, нічого нового!.. Тут все ще сонце, тепло, хоч море гомонить несамовито, наче хоче послухати меце і затопити Крим — се було б дуже дотепно іменно тепер, поки я тут... Ах, от, щоб не забути, хоч се зовсім виходить тут ех abrupto 146: на бога, пришли в тутешню народну читальню «Кобзаря», люди просять дуже, на таку адресу: Ялта, Народная библиотека, Почтовая ул., Сергею Васильевичу Стаханову. Се справді слід зробити.

Пиши мені тим часом poste restante 147, а 1-го або 2-го я подам нову адресу. Бувай здорова. Дуже міцно цілую тебе і всіх, «хто в тому дому, у веселому».

Твоя Леся

Люба мамочко.

Починаю одразу з діла 148, щоб не забути: будь ласка, пришли мені мою «гусеницу», сіре плаття і синю шерстяну блузку, з тих, в яких я лежала зимою, я в ній перероблю рукава, і буде мені зовсім хороша блуза, сіру блузу не варт присилати, бо вона вицвіла. Не знаю теж, чи варт посилати тепле пальто і смушевий «гарнітур», люди кажуть, що тут рідко буває 8° морозу, а то не більше 5°, і не довгий час триває холод, я думаю, що, купивши тут осінню куртку, могтиму ходити в ній цілу зиму, як ходила в Софії, де теж бувало по 5° морозу, а часом і більше. В Софії тепле пальто висіло у мене даремне і тільки пороху набиралось. Ще думаю справити собі сукню (плеоназм!), так зв, taylor dress з кавказького сукна (воно страх дешеве і тепле, а притім гарне, похоже на англійські матерії) і шапку теж кавказьку справлю, таку, як у Лілі і Оксани, тут їх масу продають. Крім того, маю вже фланелеву блузу і легку шерстяну сукню («в хмарах»), отже, матиму що надіти на всі demi-saison і quatre saison *, з яких складається тутешня осінь і зима.

Писала мені Оксана Ст[арицька], що ти збираєшся до мене, якщо ти справді хутко думаєш приїхати, то не варт посилати моїх речей поштою, але коли ще не зараз їдеш, то таки пришли, бо в октябрі «гусеница» потрібна людині навіть і в Криму,— вночі тепер не гаряче, і коли б мені не плахта, то було б мені й холодно. Вдень тут тепло, часто громові бурі набігають, море таке чудово гарне, як ніколи літом не бувало, дощ тут ніколи не йде цілий день, а більше вночі або ранком. Нема що казати, сторона ця хоч людьми зневажена, та богом не забута, коли б тільки не була така чужа... Тут, в Чукурларі вся Москва зібралась, кого не спитай: звідки ви? — зараз відповість: «Из

Москвы». Я досі не стріла пікого земляків. Що воно за 8нак?

Писала мені Оксана Ст[арицька], що Маня має грати головну роль в моїй драмі.... Я