Петер Енглунд - Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

з яким разом працювала, цього самого Арце. Їхній роман виявився серйозним, і він посватався до неї. Проте батько Оливи заборонив їй виходити заміж за молодого серба. І вона скорилася його рішенню, — як виявилося, не надто засмутившись.

У ній щось обірвалося. І коли вона в своєму минулому листі, усупереч своїм звичкам, раптово вдається до ідеологічних пасажів, пристрасно починає проповідувати геополітику і цілі війни, залишається припустити, що ця проповідь була адресована перш за все їй самій. Така собі спроба заткнути словами діру у своїй душі.

Дотепер мільйони людей не знають, чому Німеччина розпочала війну. Вони забувають, що країні потрібен вихід до моря, і тому була захоплена Бельгія. Німці хотіли заволодіти, крім Бельгії, ще й Голландією, але Сербія потрібна їм для того, щоб об'єднатися з Туреччиною. Єдиний спосіб урятувати Британську імперію — це надати підтримку югославам у їх прагненні до єдності та створення сильної дружньої держави, яка перешкодила б на шляху прориву німців на схід.

З настанням вечора Олива Кінг сидить у своїй маленькій дерев'яній хатині, відчинивши всі вікна та двері навстіж. Душно і спекотно. Прохолодний вітерець, який дув останні два дні, раптом стих. Вона «сумує і від усього втомилася». Капнувши на ноги одеколону, вона дмухає на них, відчуваючи, як рідина випаровується, залишивши за собою швидкоплинний пестливий холодок.

198

Неділя, 30 червня 1918 року

Харві Кушинг обговорює майбутнє в Парижі

Зовні — спекотний сонячний день. У стінах будинку — похмурий настрій. Людина, яка розмовляє з ними, заражає їх своїм песимізмом. Його звати Едуар Естоньє, він 56-річний письменник, який прославився якраз напередодні війни своїми соціально-психологічними і моралізаторськими романами. (Він належав до покоління Марселя Пруста. Його згадували іноді в одному ряду з Анатолем Франсом і Луї Бертраном[281]). У будинку порожньо і тихо. Естоньє відіслав свою сім’ю з Парижа, подалі від майже щоденних німецьких нічних бомбардувань і від далекобійної гармати.

Навіть Кушинга турбують авіанальоти. Коли він з одним колегою їхав сюди кілька днів тому, їхню поїздку на метро перервала повітряна тривога. Потім вони з цікавістю спостерігали за бомбардуванням з балкона готелю «Континенталь», що виходить на сад Тюїльрі: «Літак «Гота» — світловий спалах — гранатна картеч — повсякчас вибухи і вогненні язики полум'я від бомби — невелика пожежа — Париж, занурений у чорну темряву». Вони йшли через Вандомську площу, де тротуари були вкриті битим склом, а на фасадах будинків виднілися сліди від осколків снарядів. Але не ці бомбардування, що тривали місяцями, так пригнічували Естоньє, хоча й вони також впливали на його настрій. Ні, найбільше його пригнічувала загальна ситуація на війні.

Близько місяця тому почався новий німецький наступ, третій за рахунком з кінця березня, цього разу — на північному сході від Парижа. І знову німці продемонстрували, що можуть прорвати оборону союзників будь-де. Зараз вони просувалися вперед значно швидше, ніж раніше. Близько двох тижнів тому німці зупинилися. Вони стояли тепер усього за сімдесят-вісімдесят кілометрів від Парижа. Усі чекали, що вони незабаром відновлять свій наступ. Їх наступною метою стане французька столиця.

Кушинга привів сюди з собою його колега Каммінгс[282], знайомий з Естоньє. Ці троє не могли наговоритися, обговорюючи тему війни. Естоньє був вражений і засмучений тими руйнуваннями, яких за останні місяці зазнали багато великих красивих міст Франції: «Спершу Реймс, потім Ам'єн, тепер Суассон і незабаром Париж». Так, Естоньє впевнений у тому, що Париж незабаром буде захоплено. І він переконаний, що єдине, що їм залишається, так це останній героїчний бій: «Краще вже битися з ворогом і втратити 40 тисяч чоловік, ніж втратити стільки ж у разі відступу, як це було останнього разу». Кушинг і Каммінгс намагаються переконати його. Необхідно за будь-яку ціну зберегти армію і продовжувати битися. «Ні, — відповідав їм Естоньє, — погляньте на бельгійську армію або на сербську: вони збереглися, але їх держави більш не існують. Франція також загине, але загине в бою до останнього солдата!» C'est effroyable[283]. Обидва американці продовжують шукати контраргументи і знаходять ще один. Американська армія у Франції збільшує свою присутність. Кушинг чув, що зараз у країні висадилося до 50 дивізій — це 750 тисяч осіб. Хіба з таким підкріпленням не можна буде зупинити наступ німців? А той смертельний грип, що почав поширюватися у Фландрії, адже він сильно вдарив по ворожих арміях? Але було складно підбадьорити зневіреного француза. Естоньє налаштувався на філософський лад: у боротьбі між законом і варварством в історії завжди перемагало варварство.

Засумувавши від песимістичних пророцтв француза, Кушинг з колегою вийшли на літнє осоння. Вони знаходилися в осередді туристичних маршрутів, між Ейфелевою вежею, Тріумфальною аркою та іншими відомими пам'ятниками. До самого вечора вони блукали Парижем, прагнучи побачити якомога більше і зберегти все побачене у своїй пам'яті. Обидва мали відчуття, що вони, можливо, бачать усе це востаннє.

199

Вівторок, 16 липня 1918 року

Едуард Мослі пише сонет на горі під Бурсою

У ньому немов боролися дві особистості, або то був звичайнісінький конфлікт між розумом і почуттями.

Одна частина всередині нього вважала, що війна досягла переломного моменту. Схоже, німці припинили наступ у Франції, а їхні союзники (австрійці, болгари і не в останню чергу турки) вочевидь втомилися від війни. Сам Мослі вважав, що у нього все гаразд. Османський військовий трибунал зняв з нього звинувачення у спробі втечі. Його врятувало те, що він навчався на юриста з міжнародного права, і те, що він умів у складній ситуації агресивно переходити в наступ на опонента. І ось він знову серед полонених офіцерів на курорті Бурса, де, нехай і під суворим наглядом, міг ходити на риболовлю й дивитися футбол.

Але інша його частина сумувала і перебувала в похмурому розпачі від того, що кращі роки життя минають в полоні.

Цього дня Мослі знову йде приймати лікувальні ванни. Як зазвичай, його супроводжує озброєна охорона. День спекотний. Мослі почувається хворим і втомленим. Вони підіймаються на одну з вершин, що оточують Бурсу. Вид звідти дивовижний, особливо на високу гору Кесіс. Тут Мослі розуміє, що