Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

- Ти навіть не уявляєш, але саме цього я і прагну. – відповідаю Седріку. – На дорогах розбійники, в лісах – теж. Земля потребує людських рук, все потрібно привести до ладу – це мій обов’язок як лорда моїх земель.

- Ну добре, добре. Ти скучив за мирним життям і я тебе розумію. Але ж, Мірган. Це занадто мілке болото для тебе. Ти погрязнеш в дріб’язкових справах, розлінишся… одружишся з дочкою якогось сусіда, в якої з приданого – якийсь занедбаний маєток та пару моргів поля, лише щоб далеко не ходити…

- Я навіть не уявляв, як тебе турбує моє особисте життя, - саркастично зауважую, а сам одразу згадую про Аву. Седріку я передбачливо сказав, що захищав матір. Не хочу тріпати Авине ім’я. Вона має з’явитись у вище суспільство вже моєю дружиною, під моїм захистом і жодна шавка не повинна сміти гавкнути на неї. Я подбаю, щоб Рейя приймали як мого сина і спадкоємця, а не як бастарда. Власне, з цим можна звернутися і до Седріка, але потрібен слушний час.

Усвідомлюючи, що крім Суейвіла, довкола крутиться достатньо інших хижих акул, я навіть не писав Аві, щоб листа не перехопили і ніхто про неї не дізнався. В інтересах тої ж леді Годви облити Аву брудом, і не думаю, що світлий і невинний вигляд не завадить їй це зробити.

- Мені потрібна така людина, як ти. Ми з Айгуль вважаємо тебе гарною опорою для трону – ти вже довів, що не зазіхаєш на нього і інтереси держави для тебе стоять на першому місці. Я збираю біля себе таких людей. Молодь, готову жертвувати задля блага країни, бо старі інтригани на це не здатні.

- Це Суейвіл-то молодь? Чи може, його син? Він, до речі, хоч воював?

- Не воював. – махає рукою Седрік. - Йому тільки-но виповнилось шістнадцять. Та й не він мені потрібен. Суейвілу належать великі землі коло Західного узбережжя. Вони болотисті і практично пустка. Я обіцяв посприяти вигідному заміжжю його дочки, при умові, що вони увійдуть до її посагу. І мені потрібен той, хто збудує на тих землях мережу укріплень. Королівська казна фінансуватиме будівництво. І це, звичайно, не весь посаг. А ще я додам до цього місце у Високій Раді... через рік-два.

- Це… дуже перспективна пропозиція, - повільно вимовляю. – Не думав, що ти мені таке запропонуєш.

- Я радий, що ти оцінив.

Я справді ціную – наші з Седріком взаємини завжди були далекі від дружніх, зі зрозумілих причин. І ця його пропозиція насправді є простягнутою рукою. При бажанні я дійсно можу отримати величезний вплив у королівстві. Не зараз, а років через п’ять-десять. Якщо покажу себе добре в Раді – мені світить стати одним з тих, на кого спиратиметься Седрік, коли правитиме самостійно. Якщо ж ні – то принаймі можливість збагатитися в рази. Я фактично триматиму західний кордон, тож все одно буду впливовою фігурою, якщо зможу організувати будівництво форта й укріплень, а якщо зроблю це добре – то отримуватиму непоганий дохід із торгівлі. Але… до всього цього в комплекті йде леді Годва.

Мила покірна дівчина з арфою. Мабуть, сімейне життя з нею не буде чимось важким. Відмовити Седріку одразу майже напевне означатиме образити його. І втратити шанси у подальшому стати ближче до спадкоємця. Мій батько – офіційний – ні в якому разі не відмовився б від такої пропозиції. Цікаво, як би вчинив Мірган?

В інших обставинах я взяв би час подумати. З’їздив би в гості до Суейвіла – познайомитись поближче з нареченою, а точніше– з посагом. І, можливо, прийняв би цю пропозицію, якби зійшовся в ціні королівської допомоги. А, можливо, й відмовився б. Після ближчого ознайомлення.

Але на все це піде кілька місяців часу. Дорога, прийоми, перемовини… А я навіть не попрощався з Авою, коли їхав. Молодший Кертіс справляє непевне враження. З одного боку, відносини між ним і його батьком ніколи не були близькими, скоріше навпаки. З іншого – мені він теж не друг. Тож спокійніше було залишити Аву, не виказавши до неї жодної уваги. Щоб не довелось потім розшукувати. На той час здавалось, що це не займе більше трьох тижнів разом з дорогою. І хоч втриматись від того, щоб побачити її, було дуже важко, проте я думав, що зможу їй написати і пояснити свою відсутність. І це також не вийшло… Що вона думає про мене тепер? Зі сторони така поведінка виглядає як втеча. І це гризе мене весь час. Якщо моя відсутність затягнеться ще на кілька місяців – я цілком можу по поверненню знайти її заміжньою вже за Девіном чи за кимось іншим. Та й з якого біса я маю так перейматися почуттями Седріка, щоб нехтувати почуттями коханої жінки?! Мій маєток в будь-якому разі залишиться при мені.

- То я можу вважати, що справа з Кертісом вирішена? Ти ж не поклав її на шальки терезів, я думаю?

- Седрік м’яко посміхається і тримає паузу.

Я підіймаю брову.

- Ну звичайно! – сміється принц. – Це був засіб затримати тебе, щоб ти розглянув пропозицію… і заразом роздивився леді Годву.

- Я нічого не відповім тобі зараз. Такі речі необхідно зважити.

- Зваж, звичайно. Поїдеш до Суейвіла?

- Спочатку повернусь додому. Є певні справи, які вимагають мого нагляду.

Седрік хитає головою, але не сперечається.