Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 53

МІРГАН

Світловолоса діва перебирає струни арфи. Розташування дуже вдале –тьм’яне світло з вікна косими променя падає на вбрану у біле фігуру, змушуючи сяяти у півтемряві зали. Голос глухуватий, але приємного тембру. Леді Годва, як виявилось, має дуже широкий репертуар.

Я сиджу в кріслі коло протилежної стіни і вдаю, що уважно слухаю. Або й ні. Дівчина мусить напружувати голос – адже зала досить велика. Та що робити, якщо її батько має такі амбітні плани, що знайшов важіль навіть на наслідного принца. Саме з милості Седріка я приділяю стільки часу музиці.

Що робити, якщо це єдиний спосіб подбати про честь леді Годви. Ніхто в здоровому глузді не залишав би свою дочку на одинці з чужим чоловіком стільки часу. І неодноразово, до того ж. Сумніваюсь, що її батько настільки впевнений у її чарах, скоріше це спроба добитися свого, скомпроментувавши її в очах всього двору.

Нарешті чуються кроки, і двері розчахуються, впускаючи Седріка у супроводі брата і батька дівчини.

Лорд Суейвіл виглядає незадоволеним, коли дочка встає і підходить до нього, щоб поцілувати руку.

- Що ти робиш тут наодинці з лордом Мірганом? – хмуриться він. Актор.

Дівчина блідне, опускає очі і ледь чутно каже:

- Співала для його світлості.

Той з демонстративним незадоволенням обертається до мене.

- Я попросив би вас пояснити це, лорде. Ваше перебування з моєю дочкою в одному приміщенні стільки часу виглядає непристойним!

- Скільки саме часу? – вкрадливо цікавлюсь.

На вилицях інтригана запалюються червоні плями. Він чудово розуміє, що визнавши, що йому відомо, скільки саме часу його дочка провела в моєму товаристві, зізнається у звідництві. До нас приєднується ще пара лордів з дружинами, які мають справи до Седріка і будуть не проти позловтішатися над Суейвілом.

- Мені була призначена зустріч в цьому залі його високістю Седріком. Здається, ви були при цьому присутні, - кажу, навіть не думаючи стишувати голос. – Як леді Годва опинилась тут без супроводу, потрібно запитати її саму. Втім, вона люб’язно розважила мене, виконавши кілька чудових балад.

- У вашої дочки справді прекрасний голос! – захоплено воркує хтось із дам. – Ми насолоджувались ним навіть через двері, - пояснює довірчо. – А скільки вона знає балад…

- Хедрік, відведи сестру до матері, - уривчасто кидає лорд Суейвіл, перебиваючи її.

Седрік тримає обличчя серйозним і тільки по очах видно, як він стримується, щоб не розреготатись. Але мені не хочеться поділяти його веселощі. Бісить, що мною торгують, не питаючи згоди. І це ті, хто мав би почуватися хоч трохи вдячним. Натомість, мене намагаються «продати» в зяті дрібному інтригану.

- Я чув, в монастирях цінуються гарні голоси, - зауважую. – В них там дуже складні до виконання хорали, впевнений, що вашій дочці це було б цікаво. Якби вона колись забажала відвідати якийсь, щоб відпочити від постійних намагань знайти їй чоловіка.

- Моїй дочці знайти чоловіка зовсім не важко, - цідить крізь зуби лорд Суейвіл. – Я вже зараз маю на розгляді три пропозиції.

- Це чудово, отже леді Годва зможе зробити вибір. Бо повітря ще досить прохолодне, довгі співи можуть пошкодити її чудовому голосу.

 

Коли ми з Седріком залишаємось наодинці, він все ще підсміюється. Але мій настрій не такий радісний. Кожен день, що мені морочать голову у Йорнборні –зайвий. І цих зайвих днів вже на три тижні більше, ніж потрібно.

Седріку зручно зараз прикриватися вбивством Кертіса, щоб утримати мене коло себе. Ми обидва розуміємо, що він не дасть цьому хід, оскільки винен мені. Та за ціну послуги можна поторгуватись. А Седріку для чогось потрібен цей жалюгідний Суейвіл.

Тому я не збираюсь підігравати його хорошому настрою.

 

- Послухай, ти дарма так налаштований проти леді Годви. Мила дівчина і вона рада буде спекатись опіки батька – лорд Суейвіл не користується великою любов’ю серед своїх домочадців.

- Прекрасних леді, у яких суворі батьки занадто багато, щоб рятувати всіх. Чому ти перейнявся саме цією?

- Що ти, що ти, - Седрік виставляє руки долонями вперед, - я до неї не маю жодного стосунку. Ти ж знаєш, довкола мене і так занадто інтриг. Не вистачало ще розводити їх самому. Варто мені лиш посміхнутися якийсь діві і я не певен, честолюбні родичі не домішають чогось у пиття для Айгуль.

- Нічого, мозгульських принцес багато…

Седрік похмурніє і дивиться з-під насуплених брів.

-Багато, але мені важлива ця.

- Нічого не маю проти, - примружуюсь. – Може, вже скажеш, у чому справа і відпустиш мене?

Седрік хмикає і відвертається до вікна. Дивиться якийсь час на туман, що наповзає з моря. Весна – час несильних штормів і частих туманів.

- Куди ти, власне, поспішаєш? Невже вівці, корови, посіви і селянські склоки так потребують твого нагляду? За ці два роки воно якось робилося без тебе. Твоїх людей я відпустив, як тільки ти приїхав.

Це правда. Під керівництвом офіцерів моє ополчення вирушило додому. Обіцяне Седрікове весілля затримується, тож він просто явився в казарми у супроводі нареченої, виголосив урочисту промову, в якій назвав всіх героями, подякував за захист Батьківщини і відпустив додому. Айгуль подарувала кожному солдату стрічку для матері чи дружини. Думаю, Вортімер прикинув, що так дешевше, ніж викочувати бочки з пивом для народного гуляння, та й для міста безпечніше. Зате кожна селянка Бетанії матиме подарунок з рук принцеси, який передаватиметься від матері до дочки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍