Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

***

Вони спускаються в передгір'я в той час, коли починають згущуватися сутінки. Хоча вони обидва чудово бачать у темряві, Пенсі пропонує зупинитися на ніч одразу після спуску — біля гір. Її переживання трохи вщухли, і тепер вона відчуває, що втомилася сильніше, ніж про це думала. До того ж Фалетанотіс, незважаючи на свою неймовірну витривалість, досить довго спускав їх по прямовисних скелях. 

У чотири руки вони розчищають сніг і будують снігові стіні проти вітру навколо майбутнього сховку. Потім поступово під захистом скельного уступу виростає їхній крихітний табір. Руїнник звідкись приносить кілька оберемків величезних товстих гілок. Пенсі тим часом розтоплює невеличку галявину й укладає гілки як настил, решта з них стануть дахом над головою. Розводити вогонь немає бажання: адже для цього потрібно висушити гілки, а вона і так працює з майже заплющеними очима. У такі моменти Пенсі згадує Халіса з його неймовірною здатністю запалити полум'я, здається, навіть на снігу.

Вони зустрічають ніч у тиші: сидять зі зручністю під дахом, жують сушене м'ясо і п'ють вогнянку з потертої фляги. Пенсі мружиться, дивлячись у далечінь: намагається вгледіти яскраві вогні міст і поселень. Але, судячи з усього, вони занадто далеко. Поруч тільки Чорний ліс, людське поселення з іншого боку від нього, і його не видно, а мисливці в глибині лісу й зовсім непомітні, поки не наступиш — не знайдеш.

У лісах Східного Мікада Пенсі була тільки проїздом. Кілька разів їй вдалося продати там здобич, ще раз вона проїжджала повз з експедицією до Крижаного краю і назад. Природа тут зовсім інша, не така як біля Тамарі: море бурхливе, скелі гострі, а замість жовтих піщаних пляжів узбережжя всипане дрібною галькою та рідкісними вкрапленнями смуг білого променистого піску. Незважаючи на ліс під боком, тут використовують у будівництві камінь. У містах частіше можна побачити широкі будинки з товстими стінами і невеликими вікнами: зими в цих місцях важкі і довші, так впливає близькість Крижаного краю і вітер з тих країв. Часто в сім'ї є два будинки — літній і зимовий, більш теплий і міцний. Матеріал для будівництва добувають у Маріуських горах. Пенсі вже чекає, затамувавши подих: чи вдасться їм заїхати в якесь місто біля моря, чи ні. Хоч би вдалося!

Засинати, притискаючись до теплого боку Фалетанотіса, зручно, так само як жити з ним в одному домі, спілкуватися і ходити на полювання. Здається, його також все влаштовує. Але все-таки між ними немає тяжіння, нічого схожого на те, що зародилося з її першим дотиком до Халіса. І навіть добре, що не зародилося: ні з її боку, ні з його. Як добрий і надійний друг він їй подобається більше.

— Ти про мене думаєш, — чує вона сонний голос.

— До речі, це у всіх каренів так працює? — вона навіть привстає від здивування. — Щойно хтось вимовляє, навіть подумки, твоє ім'я, то ніби дзвіночок у голові дзвенить?

— Ні, звісно, не дзвіночок і не у всіх, — сонно фиркає Фалетанотіс. — Тільки якщо цей карен потрапив у твоє ближнє коло. У моєму випадку, якщо він потрапив у ближнє коло і перебуває поруч. Тоді я тебе чую.

— А я в нього потрапила? — з цікавістю пхає його в плече Пенсі. Але Фалетанотіс повертається до неї спиною, невдоволено бурчить собі під ніс, що Пенсі занадто невгамовна і спати йому не дає, і знову затихає. Пенсі ще кілька хвилин думає про Халіса і про те, як усе дивно в них у підсумку вийшло. Але довго обмірковувати не виходить, заколисана глибоким диханням сплячого Фалетанотіса, Пенсі й сама досить швидко засинає.

Тремтіння і наростаючий гуркіт з'являються на світанку. Від цього раптового звуку Пенсі підкидає на місці, вона сонно кліпає очима і не одразу розуміє, що власне відбувається. А потім її охоплює паніка: земля тремтить і щодалі все сильніше. Наступної миті гуркіт стає ревом, від якого закладає вуха, а перед очима спалахує білим.

Пенсі намагається схопитися на ноги, але Фалетанотіс міцно притискає її до себе і тягне під скельний виступ. Дах над їхніми головами, збудований із гілок і снігу, натрушеного зверху за ніч, звісно розсипається. Від скель відколюються камінчики і летять вниз, вибиваючи іскри, дрібно відскакуючи від інших каменів. Але все це не так страшно. Дрібні камінці — нестрашні. Над їхніми головами тільки прямовисні і гладкі скелі, скоріш за все, обвала не буде. Але насправді епіцентр того, що відбувається, трохи східніше, а там...

Гострий страх стискає її серце, здогадатися не складно, що буде далі. Зараз Пенсі боїться не за своє життя, а за інших — людські поселення, загони мисливців у лісі. Їй чудово видно сусідню гірську гряду, вона нависає над лісом, гори в ній нижчі і пологіші, з важкою сніговою шапкою. Пенсі затискає рота, хоча через шум її крику не почув би і Фалетанотіс. 

На єдину мить все навколо пронизує гостра неприємна тиша — а потім гуркот наростає з новою силою, і незліченна маса снігу та каміння дедалі швидше й швидше рухається із гори вниз, здіймаючи білі клуби й розповзаючись на всі боки.

Пенсі не встигає осягнути розмір лавини. Лічені миті потрібно хвилі снігу, щоб досягти краю лісу і врізатися в нього. У небо злітає величезний шар крижаного пилу, утворюючи щільний крижаний туман, яким не можна дихати, не обдерши собі горло. Волна змітає все на своєму шляху, заповнює собою простір навколо і продовжує рух як углиб, так і в сторони.

— Тримайся, — кричить їй на вухо Фалетанотіс і ще сильніше притискає її та дорогоцінний відерс до скелі й землі, стає ніби захисним коконом. Пенсі не встигає підготуватися, придумати, як уберегти їхні життя, навіть її особливе відчуття не спрацьовує. Ще одна мить — і снігова хвиля врізається в них.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍