Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

         - Не вб’є. Мертві знову померти не можуть. - Гредхард потягнувся за спину і дістав свій клинок, увігнав його в землю та смикнув вусами.

- Магума, я їх бачу! Гредхарда та Ронала вже виставили на арену. - Маль, накинувши на себе капюшон плаща, стояла біля одного з кутів п’ятикутної арени та заховалась у тіні навісу для голодранців, які не могли заплатити за лавку чи крісло, але розважатись хотіли так само, як і всі. Лавовий щит стояв поруч із нею. Маль просто до нестями втомилась стільки часу носити його на собі, і тепер переминалась з ноги на ногу, періодично потрушуючи руками, щоб відновити працездатність м’язів.

- А королева? Ти її бачиш? - Тихо запитав Магума-щит.

 - Ні, її тут немає ...

- Ну, я зараз тут їм влаштую!

- Ні! Навіть не думай! Якщо нас розкриють, то ми втратимо слід Кротарікса і поставимо перевертня з торговцем в небезпеку. – Пошепки відповідала Маль щиту.

- І що ти тоді пропонуєш? – Прогудів щит.

- Почекаємо. Думаю, чоловіки протримаються до того часу, коли виведуть королеву, а там побачимо, як усе піде. Королева не розкривала тобі своїх намірів?

- Все, що вона сказала – це чекати на сигнал.

         - Ясно. Тоді будемо чекати. – Розтягуючи слова, відповіла Маль.

         - Привітайте нашого найсильнішого та непереможного чемпіона – Лабарантароса-а-а! - Наспів прокричав чоловік, розташувавшись під навісом над центральними гратами. Сусідні грати піднялись і з тіні тунелю виліз здоровенний крокодил альбінос. Усе його тіло вкривали великі шрами. На морді було чотири ока, одного з яких не було, а на його місці красувався жовтий турмалін. Своїм зростом велетень міг позмагатися з Магумою! Звірюга, випустивши з пащі оглушливий рев, опустилася на чотири  лапи і направила усі три своїх зіниці на парочку новачків. Ронал і Гредхард переглянулись. Такої чудної тварюки вони ще не бачили. Перехопивши меч, Гредхард вигукнув:

         - Давай, звірюго, хоч під кінець мого життя повеселиш старого! - І кинувся на ворога з неймовірною швидкістю. Ступивши на лежачий камінь, торговець підстрибнув, уникнувши удару монстра, який замахнувся своєю лапою. Старий обома руками встромив свій клинок кудись у район правої легені крокодила. Меч встромився, але пружна шкіра альбіноса сильно його поранити не дала. Монстр, не повів і вухом. Він схопив торговця іншою лапою і шпурнув його так, що той вліпився в стіну, пролетівши стрілою повз перевертня.

Амфітеатр наповнився хвилею збуджених криків і свисту. Деякі глядачі навіть підскочили зі своїх місць - так їм подобалось те, що зараз відбувалось внизу в центрі.

- Ох, мої кістки... - Гредхард впав на коліна та зайшовся кашлем. Тряхнув головою, протер рукою рот, щоб прочистити його від піску. Разом розмазав цівку крові, яка сповзала по підборіддю. Несподівано старий засміявся, заполонивши луною всю арену. Натовп притих, чекаючи на щось незвичайне.

- Маль, підтягни мене, я хоч одним оком гляну. - Промовив Магума. - Цікаво ж. Ельфійка зітхнула, але потягла щит нагору, вперла його в бічну стіну арени і навалилась всім тілом, намагаючись утримати непосильний тягар у такому положенні якомога довше.

- Дякую. – Гулко долинуло до її вух.

Тим часом торговець підвівся з колін і знову схопив меч. Він нападав постійно, намагаючись жалити мечем туди, де, як він знав не з чуток, найслабші місця у крокодила. Гредхард стрибав, немов ельф, різав, немов перевертень кігтями. Було видно, що старий володіє одночасно декількома бойовими мистецтвами ведення бою, і при такій їх суміші  можна отримати непередбачуваний результат. Такого Руда Борода не чекав. Але натовп ревів, тим самим заспокоїв Бороду - так чи інакше, а він забере свій куш. Ронал теж не відставав від старого. Він перевтілився у вовка, побачив дірку серед солдатів, стрімко дістався торговця, схопив його і стрибнув за межі арени. Але, як виявилось, над усією ареною був створений прозорий магічний купол. І Ронал, з Гредхардом у лапах, плюхнувся на пісок. Пірати у відповідь на витівку обсипали чоловіків сміхом:

- Що за ненормальні ці імперці! Ха-ха! Невже вони там такі тупі, як барани!Тоді зрозуміло, чому демони змогли їх перемогти! – Неслось звідусіль. Ронал і Гредхард валялись на піску та крехтіли від ударної хвилі купола, яка пронизала їх тіла потужним сплеском болю.

- Живий? - Хапався за груди Гредхард, лежачи ничком.

- Живий...

-  Потрібно впоратися з цією тварюкою... ай, боляче...

         - Ззгоден. - Ронал підвівся, знову обернувся в людину і допоміг Гредхарду, який ще тримався за область серця. Люта ненависть охопила їх і вони забули про біль. Забули про те, що зараз їхнє життя може обірватись. Вони йшли до перемоги, і ніщо не могло їх зупинити.

- Осліпи цю тварюку, хлопче. А я його відволічу! – Торговець набрав у легені повітря та стрибнув. Старий всім тілом налетів на білого монстра та встромив клинок у передню ліву лапу чудовиська, зробивши в ній дірку наскрізь. Той завив.

 - А-а-а, боляче? Животина ти пузата, іди сюди! – Старий не без труднощів витягнув клинок та швиденько побіг геть від роззявленої пащі крокодила, який стрімко насувався. Поки торговець дражнив свого супротивника, Ронал витягнув з заплетеної ліворуч косички заховану маленьку сталеву стрілу і затиснув її між пальцями, як дротик. Потім він відштовхнувся обома ногами від стіни арени, зробив сальто і кинув свою мінізброю. Почувся свист і в цю ж мить стріла розсікла верхнє око чудовиська. Воно заревіло та позадкувало. Червона кров бризнула на всі боки. По морді крокодила потекли тоненькі струмочки, які спадали маленькими крапельками на розпечений пісок. Тут пролунав голос глашатого: