Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

- Наші нові друзі чудово тримаються і сповнені сюрпризів, але настав час ускладнити їм завдання!

- Лавова лазня! Лавова лазня! – Почулося з усіх боків.

 - Я чую вас, друзі! Отже, лавова лазня в «Летифері» почалась! – Гучно розлетілося над натовпом.

Солдат з конвою потягнув один із трьох важелів, і за спинами Гредхарда і перевертня почала тремтіти земля. Глиба розійшлась. Під товстим шматком землі опинилась кипляча лава. Чоловіків відштовхнуло майже в притул до чудовиська. І Лабарантарос, не чекаючи, поки старий з перевертнем прийдуть до тями і знову позбавлять його ока, заніс свій могутній хвіст за спину. Різко вдаривши по героях, він зніс їх прямо туди, де утворилась лавова пастка.

         - Ронал!

Перевертень почув знайомий голос, і за секунду до смерті перевтілився у вовка та схопив торговця однією лапою. Іншою же прорізав кігтями земляний мур лавової ями. Чоловіки зависли за чотири метри від киплячої лави.

         - Фу-х, обійшлося! – Перевертень голосно видихнув.

- Ронал, Гредхард! – Знову пролунав той самий голос. Лікан повернув голову у бік голосу і помітив ельфійку, готову допомогти. Той самий голос почув і Кротарікс. Він простежив за поглядом лікана, обнишпорив очима ряди глядачів, але так нічого важливого і не знайшов. Зрештою вирішив, що  йому здалося, він знову переключив свою увагу на арену.

- Маль! Гредхард, це Маль! Вона бачила, як я боровся! - Перевертень завиляв хвостом і почав з’їжджати по стіні, наближаючись до лави.

 - Тримайся! Тримайся, ловелас ти неотесаний! - Хапався все міцніше старий за шерсть перевертня. Ронал встромив в земляну стіну кігті іншої лапи, а задніми гріб і гріб, щоб вискочити. Але гаряча земля плавилася, і всі дії ликана зводились нанівець.

 - Ого! Схоже, нашим друзям потрібна допомога. Жахливі пірати, сьогодні ми маємо ще одного учасника. Виводьте ув’язнену! – Продовжував мовити глашатай.

         Стражник смикнув перший важіль, і третя клітка зліва відкрилась. Звідти з колодкою, яка сковує руки та голову, вивели Лію Ігніс. Раптом дракониця впала. З ніг, щойно звільнених від кайданів, які натирали рвану рану, тягнувся кривавий слід.

- Королева! – Прокричала трійця з різних сторін. Лія підвела голову саме в той момент, коли над її тілом нависла морда альбіноса. Він замахнувся своєю лапою і дракон мішком звалився в лавове озеро.

- А-ах! – Зітхнув натовп.

- Як не пощастило! Бідна демониця! Як же тепер поведуть себе наші воїни? – Не замовкав глашатай. Ронал загарчав, дивлячись на чоловіка.

- Не гарчи, хлопче. Вони ж не знають, на що здатна наша королева! Щиро кажучи, я також цього не знаю. – Заговорив старий. І, після невеликої  паузи, раптом вигукнув: - Цікаво, що зараз відбудеться?

Хлопець опустив очі на лаву. Остання стала незвичайно рухливою і яскравою. Вона почала кипіти ще сильніше, завертаючись у вир, а на її поверхню почали підніматися великі бульбашки повітря. Вир все швидше і швидше зменшувався в обсягах. Усі, хто був у «Летифері», спостерігали за цим феноменом стоячи. Кротарікс почав стискати кулаки і відчайдушно шукати шляхи порятунку. Він зрозумів, що кари йому не уникнути, якщо жалюгідна дракониха вибереться.

І раптом уся лава зникла. На самісінькому дні в самому центрі стояв скам’янілий зліпок, який дуже відділено нагадував драконицю. Настала мертва тиша. Варто було думці про смерть королеви пролетіти в головах її друзів, як статуя затремтіла і луснула з такою силою, що шматки розпеченого каменю, розлітаючись на всі боки, вбивали усякого на своєму шляху або залишали серйозні опіки. Дракон стояв на дні лавової ями цілий і неушкоджений.

         Гордо піднявши голову голову, Лія підійшла до прямовисної земляної стіни і встромила в неї свої довгі і загнуті пазурі на крилах і дрібніші на ногах. В’їдаючись ними в м’яку і ще теплу землю, вона почала підніматися по стіні, не згинаючи спини.

Ігніс у прямому сенсі «зійшла» на півколо арени, яке залишилось, як королева на трон. Всю цю довгу хвилину лава продовжувала вивергатися з її тіла на всі боки. Вона потрапляла не тільки на глядачів і кам’яні стіни бійцівського кола, а й на магічний купол, пропалюючи його. Скориставшись його руйнуванням, Ронал встиг вистрибнути з ями за мить до того, як палаючі брили могли б покалічити його з торговцем.

Глядачі скам’яніли – настільки неймовірним було те, що зараз відбувалось на їхніх очах. Три головні пірати теж стояли нерухомо, роззявивши роти. Золотоволосий демон дивився на палаючий купол. По його спині пройшло тремтіння - йому стало страшно вперше за три тисячі років. Опустивши очі на арену, він побачив драконіху, яка стояла на землі в абсолютному спокої. Кожен сантиметр її тіла світився, мов сонце. Рана на нозі і зламане крило зажили. Сталеве кільце, яке утримувало волосся на голові, луснуло, і строкате багаття загорілося над головою королеви. Кайдани розплавились, звільнивши руки.

Лабарантарос не зміг перенести такого нахабства і, роззявивши пащу, рушив на дракона. Дівчина ж просто вигнула груди, набравши в них повітря і наступної секунди випустила на крокодила струмінь рідкого вогню, розплавляючи шкіру, м’язи, кістки. Коли полум’я вгамувалось, від страшного білого чудовиська залишилися тільки жменя попелу.

- Драко-о-о-он! – Заревів натовп, покидаючи спішно свої місця. Піднялась паніка та метушня. Фіца тільки й бачили. Цей боягуз, виблискуючи п’ятами, втік серед перших. Борода, шкутильгаючи, тяг за собою обпалені кінцівки. Дивіт дістав шаблю, але Кротарікс знаком наказав йому йти. І той, навіть не сперечаючись, постарався якомога швидше покинув це місце. Чарівний купол остаточно зник і Маль, нарешті зістрибнувши на арену, побігла допомагати Роналу та Гредхарду. Магума, обернувшись назад у напівбога, з гуркотом приземлися за Кротаріксом, відрізаючи йому шлях до втечі. Друзі оточили демона з усіх боків. Небеса затяглися темними хмарами ненависті. Магія смерті згущалася над островом.