Джоан Роулінг - Шовкопряд, Джоан Роулінг

кермо, Робін обома руками спробувала розтиснути хватку літагентки. Крики пішоходів, машина смикається уперед, тріщить скло; обпалює тіло, врізаючись у нього, пасок безпеки... Таксі у щось врізалося, а Робін зісковзнула в морок, усе почорніло...

— К бісу машину, кидай її, швидше, швидше! — закричав на Ала Страйк, перекриваючи виття сирени у крамниці й зойки наляканих перехожих. Ал так-сяк загальмував посеред дороги за сотню ярдів від місця, де таксі в’їхало у вітрину. Ал вискочив з машини, поки Страйк тільки намагався підвестися. Група святкувальників у вечірньому вбранні, які розбіглися навсібіч, коли на тротуар виїхало таксі, шоковано споглядали, як Ал біжить до місця аварії, ковзаючи й мало не падаючи.

Задні дверцята таксі відчинилися. Елізабет Тассел вискочила з машини і пустилася навтьоки.

— Хапай її, Але! — ревів Страйк, кульгаючи по снігу.— Хапай!

У школі Ле-Розей була чудова команда регбістів. Ал звик до наказів. Коротка пробіжка — й от він накинувся на Тассел. Та з гучним «бух!» упала на сніг під протести жіноцтва, й Ал притиснув її до тротуару. Тассел пручалася і лаялася, Ал відкараскувався від ґречних чоловіків, які прийшли на поміч дамі в біді.

Страйк те все ігнорував; він біг, ніби у сповільненому кіно, старався не впасти, продирався до зловісно тихого таксі. Вся увага була прикута до Ала і його непокірної і сварливої полонянки; нікому не спало на думку подивитися, як там водійка за кермом кебу.

— Робін...

Вона схилилася набік — пасок безпеки не давав упасти. На обличчі в Робін була кров, але на своє ім’я вона зреагувала слабким стогоном.

— Ой бляха... слава Богу...

Площа вже повнилася звуком поліційних сирен. їхнє виття перекрило волання сигналізації і протести шокованих лондонців, а Страйк розстебнув пасок безпеки на Робін і легенько опустив її на сидіння, коли вона спробувала встати.

— Сиди.

— Вона зрозуміла, що я везу її не додому,— пробурмотіла Робін.— Одразу здогадалася.

— Це не має значення,— видихнув Страйк.— Скотланд-Ярд сам до нас приїхав.

З дерев навколо площі виблискували вогники-діаманти. Сніг сипався на юрбу, з розбитої вітрини стирчало таксі, посеред дороги криво стояла спортивна машина, й от під'їхала поліція. Сині виблиски блимавок відбилися в битому склі на землі, звук сирен розчинився у воланні сигналізації.

Страйків єдинокровний брат намагався пояснити, з якого це дива він сидить верхи на шістдесятилітній жінці, а сам утомлений детектив опустився на підлогу таксі поруч зі своєю напарницею й виявив, що — попри недоречність такої дії — регоче.

За тиждень по тому

50

CYNTHIA: How say you, Endymion, all this was for love?

ENDYMION: I say, madam, then the gods send me a woman’s hate.

John Lyly, Endymion: or, the Man in the Moon[59]

Страйк ніколи раніше не був у квартирі Робін і Метью в Ілінгу. Його наполегливе прохання до Робін взяти відпустку й одужати після незначного струсу мозку і спроби задушення було сприйняте погано.

— Робін,— терпляче повторював Страйк по телефону,— я все одно мушу зачинити офіс. На Денмарк-стріт повно преси... я зараз живу в Ніка й Ільзи.

Але він не міг поїхати в Корнволл, не побачивши її. Коли Робін відчинила двері, Страйк радо відзначив, що синці в неї на шиї й чолі поблякли, стали блідо-жовто-блакитні.

— Як ти? — спитав Страйк, витираючи ноги.

— Чудово! — відповіла Робін.

Квартира була маленька, але ошатна, а ще тут пахло парфумами Робін, на які Страйк якось не звертав уваги. Мабуть, почав їх відчувати, бо цілий тиждень того запаху не було поруч. Робін повела його до вітальні з точно такими самими кремовими стінами, як в оселі Кетрин Кент, і Страйк з цікавістю побачив на кріслі книжку: «Допит у розслідуванні: психологія та практика». В кутку стояла маленька ялинка з білими й сріблястими прикрасами, точно як на деревах навколо Слоун-скверу, які правили за тло фотографіям понівеченого таксі у пресі.

— Метью як — змирився? — спитав Страйк, сідаючи на диван.

— Можу сказати, що бачила його й щасливішим,— широко всміхнулася Робін.— Чаю?

Вона знала, який чай п’є Страйк: міцний, креозотового кольору.

— А це на Різдво,— мовив Страйк, коли вона повернулася з тацею, і вручив Робін непоказний білий конверт. Робін з цікавістю відкрила його і дістала складені аркуші з текстом.

— Курс професійного стеження в січні,— сказав Страйк.— Коли наступного разу будеш витягати пакет із собачим лайном зі смітника, тебе ніхто не помітить.

Робін засміялася від радості.

— Дякую! Ой, дякую тобі!

— Більшість жінок зраділа б квітам.

— Я не більшість жінок.

— Це я помітив,— кивнув Страйк і взяв шоколадне печиво.

— А його вже дослідили? — спитала Робін.— Ну, собаче Лайно?

— Так. Повно людських нутрощів. Тассел потроху розморожувала їх. Знайшли рештки в мисці її добермана і ще купу в морозилці.

— О Господи.

З вуст Робін злетіла усмішка.

— Кримінальний талант,— мовив Страйк.— Нишком зайшла до кабінету Квайна і закинула йому за стіл власні стрічки з машинки... Анстис нарешті згодився піддати їх експертизі. ДНК Квайна не виявили на жодній. Він ніколи їх не торкався — а отже, ніколи не друкував того тексту.

— І що, Анстис із тобою досі розмовляє?

— Тільки що розмовляє. Йому важко так просто мене відкинути. Я ж йому життя урятував.

— Я розумію, що від цього дуже ніяково,— погодилася Робін.— Отже, тепер вони пристали на твою теорію?

— Одну справу відкрили, іншу закрили. Тепер знають, що шукати. Тассел купила дублікат машинки майже два роки тому. Купила паранджу й мотузки з картки Квайна і відіслала до будинку, коли там були робітники. За ці роки вона мала безліч можливостей отримати доступ до його «візи». Він міг повісити пальто в офісі й вийти до вбиральні... або вона витягнула картку з гаманця, коли везла Квайна з вечірки і він спав п’яний. Тассел добре його знала і знала, що він не перевіряє рахунки. Вона мала доступ до ключа від будинку на Тальгарт-роуд — зробити копію дуже просто. Вона була в будинку, знала, де стоїть соляна кислота. Геніально — але трохи занадто продумано,— додав Страйк, пригубивши темно-коричневий чай.— Тассел зараз, здається, під наглядом, щоб не вкоротила собі віку. Але ти ще не чула найбожевільнішого.

— А це ще не все? — жахнулася Робін.

Вона дуже чекала на зустріч зі Страйком, але після подій минулого тижня почувалася вразливою.