Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

— Ґрокаю, що це буде скоро.

— Марсіанське «скоро»? Чи земне? Не зважай, любий, — я знаю, що це трапиться, коли очікування наповниться. Проте це нагадало мені, що скоро тут буде тітонька Патті, — а я маю на увазі земне «скоро». Вимиєш мене?

Вона встала; Майк залишився там же, де й був. Мило піднялося з мильниці, пройшлося всім тілом і саме собою повернулося на місце, а мильний шар перетворився на піну.

— Оооо! Достатньо. Лоскотно.

— Сполоснути?

— Я лише змию, — вона швидко присіла навшпиньки, похлюпалась, змиваючи піну. — Якраз вчасно.

Хтось стукав у вхідні двері.

— Любчики? Ви пристойно вдягнені?

— Вже йду, Пат! — вигукнула Джилл і попросила його, виходячи з ванної: — Висушиш мене? Будь ласка!

Вона одразу ж стала сухою — не лишилося навіть мокрих слідів від ніг на килимку.

— Любий, не забудь щось надягти перед тим, як вийти. Патті — леді; не те, що я.

— Не забуду.

Розділ 27

Джилл зупинилася, витягла з переповненої шафи халат і поспішила до вітальні, щоб впустити місіс Пайвонскі.

— Проходь, люба. Ми швиденько прийняли ванну; він зараз прийде. Я принесу тобі випити, потім зможеш випити ще — у ванній, якщо захочеш. Там вдосталь гарячої води.

— Я прийняла душ після того, як вклала Солоденьку булочку в ліжко, — але так, залюбки прийму ванну. Проте Джилл, крихітко, я прийшла сюди не для того, щоб скористатися вашою ванною; я прийшла, бо засмучена, що ви покидаєте виставу.

— Ми не втратимо зв'язок, — Джилл займалася склянками. Готель був до такої міри старим, що у номері «Для молодят» був навіть власний автомат з кубиками льоду... Проте нічний офіціант, гарно навчений та оплачений, залишив картонну коробку з кубиками льоду.

— Тім мав рацію, і ти це знаєш. Ми з Майком мали б допрацювати виставу перед тим, як виступати в кінці.

— Ваша вистава — нормальна. Хіба що їй би не завадили кілька жартів, але...

— Привіт, Смітті, — коли зайшов Майк, вона подала йому руку в рукавичці. Місіс Пайвонскі завжди надягала рукавички за межами ярмарку, а також сукню з високим коміром і панчохи. Коли вона так одягалася, то мала вигляд досить пристойної вдови середнього віку, якій вдалося зберегти гарну фігуру, попри свої роки, — і виглядала так, бо й насправді була такою. — Я саме говорила Джилл, — продовжила вона, — що у вас чудова вистава.

Майк спокійно посміхнувся:

— Тепер, Пат, тобі більше не потрібно обманювати нас. Вона жахлива. І ми це знаємо.

— Ні, це не так, любчику. Ну, можливо, потрібно щось додати, щоб оживити виступ. Кілька жартів. Чи — ну добре, ви можете трохи вкоротити костюм Джилл. У тебе просто непристойно гарна фігура, голубко.

Джилл похитала головою.

— Цього не буде.

— Що ж, якось я бачила фокусника, що привів із собою асистентку, вбрану в стилі «яскравих дев'яностих» — вісімсот дев'яностих: тоді не показували навіть ніг. Потім він змушував зникати один предмет туалету за іншим. Дурням сподобалося. Проте не зрозумійте мене неправильно, любі, — нічого грубого. Вона закінчувала... О, майже так само, як одягнена ти зараз.

— Патті, — чесно відповіла Джилл, — я б виступала й голою, якби копи через це не закривали вистави, — коли вона це сказала, то усвідомила, що саме мала на увазі, і здивувалася тому, як медсестра Бордмен, з науковим ступенем, наглядач поверху, дійшла до того, щоб таке ляпнути?

Майк, звичайно... І вона була цьому дуже рада.

Місіс Пайвонскі похитала головою.

— Не змогла б, мила. Дурні збунтувалися б. Налий мені ще імбирного елю, люба. Проте, якщо ти маєш гарну фігуру, чому б не скористатися цим? Як далеко я зайшла б, на твою думку, як татуйована жінка, якби не зняла усього, що мені дозволили?

— Проте зараз, коли ти це говориш, — сказав Майк, — не схоже, щоб тобі було зручно в усьому цьому одязі, Пат. Думаю, що система охолодження повітря у цій дірі зіпсувалася щонайменше у вісімдесятих.

Сам він був одягнений у світлий халат — це була його поступка легковажним звичаям артистичної богеми. Надзвичайна спека, — він знав, — мала вкрай незначний вплив на нього; йому достатньо було інколи свідомо регулювати обмін речовин, а надзвичайний холод не впливав на нього взагалі. Проте він знав, що його друг звикла до справжнього комфорту майже повної відсутності одягу і використовувала той, що був на ній зараз, щоб прикривати свої татуювання, коли вона була серед простаків; Джилл йому не пояснювала.

— Чому б тобі не розслабитися? «Тут нікого немає, — лише ми, кури»[60], — про останню фразу він знав, що то був жарт, вартий використання тоді, коли слід було підкреслити, що друзі лишалися наодинці. Джубал намагався пояснити це йому, проте в нього нічого не вийшло. Проте Майк ретельно запам'ятав, коли і як можна використовувати цю ідіому.

— Звісно, Патті, — погодилася Джилл. — Якщо у тебе під сукнею нічого немає, я можу дати тобі щось світле та зручне. Або ми просто змусимо Майка заплющити очі.

— Гм... Що ж, я б знову надягла один зі своїх костюмів.

— Тоді не будь впертою з друзями. Я візьму твої чоботи.

— Дозволь мені зняти ці панчохи та взуття, — вона продовжувала говорити, намагаючись придумати, як повернути розмову на релігію, як їй хотілося. Благослови їх, цих дітей, готових стати шукачами, — вона була впевнена і розраховувала на це впродовж усього сезону — на те, що приведе їх до світла... Але не за допомогою одного незапланованого візиту, нанесеного перед тим, як вони поїдуть.

— Головне у виставах, Смітті, — це те, що спочатку ти повинен дізнатися, чого хочуть дурні... І ти маєш знати, що даєш їм, та як зробити так, що їм це сподобалося. Зараз, якби ти був справжнім фокусником — о, я не маю на увазі, що ти невмілий, любчику, тому що ти дуже майстерний, — вона сховала ретельно прикриту ногу у черевики, розв'язала пояс і спокійно зняла сукню, дозволивши Джилл розстебнути «змійку». — Я хотіла сказати, що якби твоя магія була справжня, — така, наче ти уклав угоду з Дияволом. Це було б щось. Проте дурні знали б, що це продумана спритність РУК. Тож ви показуєте їм безтурботну виставу, щоб розпалити їх. Та чи