Лі Чайлд - Нездоланний

class="book">– Якби я отримав удар по плечу, ви б мені просто сказали, що я одужаю за декілька днів. Що синець скоро зійде. Ви б відправили мене додому. Ви можете вчинити так само і з моєю головою. Це сталося вчора, тож завтра і мине тих самих декілька днів. Зі мною все буде гаразд. Якщо це справді те, що ви говорите. Ви могли б переплутати ті дані з результатами когось іншого.

– Мозок – це зовсім не те саме, що рука.

– Згоден. Рука не захищена товстим шаром кістки.

Хлопець відповів:

– Ви доросла людина. Це не психіатричний заклад. Я не можу вас тут тримати проти вашої волі. Просто підпишіться за стійкою реєстрації.

Він повернувся і пішов геть, готуючись прийняти наступного в черзі. Можливо, це також буде програміст, а може, й ні. Двері за ним зачинилися.

Ричер сказав:

– Це лише синець. І мені вже легше.

Ченґ відповіла:

– Спасибі, що погодився на цю перевірку. Тепер нам слід знайти готель.

– Ми повинні були поїхати туди одразу.

– Ричере, ти впав.

Усю дорогу до стоянки таксі Ричер ішов дуже обережно.

48

Люди казали, що на карті Сан-Франциско схоже на великий палець, який стирчить із півдня на північ, захищаючи Затоку від Тихого океану, проте Ричерові здавалося, що зображення міста на карті вигнуте так, що більше нагадує піднятий угору середній палець. Хоча він і гадки не мав, чому б це місто розлютилося на океан. Хіба що через туман, мабуть. Та в будь-якому разі, готель, який обрав Вествуд, був розташований на самому вершечку Сан-Франциско, саме там, де був би ніготь великого чи середнього пальця. Просто на береговій лінії. Було вже темно, тому навколо них була сама порожнеча, окрім мосту «Золоті Ворота» ліворуч від них, який був повністю освітлений. А ще вдалині з правого боку виднілися вогні Сосаліто і Тибурона.

Вони заселилися в номери, причепурилися та зустрілися в ресторані за вечерею. Це було красиве приміщення із безліччю білих як сніг лляних скатертин. Усі сиділи по двоє або по четверо. Лише вони були втрьох. Навколо них відбувалися побачення або ділові зустрічі. Вествуд зайшов в Інтернет зі свого телефону й повідомив:

– Щороку в Америці відбувається сорок тисяч самогубств. Кожні тринадцять хвилин. За статистикою, у кожної людини є більше шансів убити саму себе, ніж когось іншого. Хто б міг подумати?

Ченґ відповіла:

– Якщо кожні дев’ять днів п’ятеро з них скористаються послугами консьєржа в Материному Спочинку, це дві сотні на рік. Як у записці Ківера. Двох ми вже бачили.

Ричер запитав:

– Скільки ти б за це заплатила?

– Сподіваюсь, мені не доведеться цього робити.

– Якщо це коштує п’ять сотень баксів для того, щоб зробити це самому в ліжку, то що було б у такому разі вигідним? Уп’ятеро більше? Скажімо, п’ять тисяч?

– Можливо. Для того щоб трохи себе потішити. Щось на зразок походу в спа-салон замість того, щоб самому підпилювати собі нігті.

– Це дало б мільйон на рік. Краще, ніж заїхати в око широкою палицею.

– Але?

– Запропонований їм на цей тиждень «чорний список» складався із Ківера, Мак-Кенна, тебе, мене і сімейства Лейрів. Семеро людей. Що, вочевидь, не було для них проблемою, оскільки вони найняли того українського крутелика для важкої роботи. Це досить непогана реакція заради мільйона доларів.

– Людей убивають і за долар.

– На вулиці під час нападу паніки. Але не виконуючи стратегічний наказ. Я думаю, тут ідеться про щось більше ніж мільйон баксів. Проте я не знаю, як це пояснити. Люди б не платили їм по десять чи двадцять тисяч. Чи навіть більше. Чи платили б? За них вони можуть придбати собі власне шевроле, випущене в 70-х. Або вони могли б придбати садовий сарай та просвердлити в ньому діру.

– Це ж необов’язково має бути розумне рішення. І головна його суть саме в тому, щоб не купувати власне стареньке шевроле. Це його основне завдання. Повний сервіс.

– То скільки б вони могли за це платити?

– Я не знаю. Мені складно це уявити. Уявити, що ти заможна людина і хочеш піти з цього світу. Остання розкіш. На задньому плані в тебе стоять обачні та розсудливі люди, які стежать за тим, щоб усе пройшло добре. Турбота і увага, і навіть тримання за руку. Звісно, це ж головна подія у твоєму житті. Ти готовий заплатити їм таку ж суму, яку витратив на своє авто. А воно в тебе, мабуть, марки «мерседес» чи «BMW». Припустімо, тисяч п’ятдесят. Чи навіть вісімдесят. Або й більше. Що я маю на увазі: а чому б ні? Ти все одно не зможеш забрати його із собою на той світ.