Скотт Ферріс - Інґа

того, вона жила неподалік від пляжу, яким любила роздумуючи прогулюватись. Все ще шукаючи Бога, щонеділі, поки МакКой, якщо був удома, снідав ув одному з мережевих ресторанів Brown Derby, Інґа водила хлопців до церкви, щоразу іншої. МакКоя не було по десять місяців на рік, але у рідних стінах поруч із багатьма друзями та матір’ю вона не ображалася на його довгу відсутність.

У 1962 році МакКой повідомив, що родина переїжджає у Ноґейлс в Аризоні — прикордонне містечко в горах південніше Тусона, з населенням менш ніж вісім тисяч. Це також було менш ніж за 115 кілометрів від Бенсона, де Джек Кеннеді провів літо 1936 року. Хоча Інґа і наблизилася до своєї мрії про ранчо в Аризоні, вона так і не здійснила її, незважаючи на те, що була дружиною ковбоя.

Це була епоха автомобільних закладів — ресторанів для автомобілістів, магазинів спиртних напоїв для автомобілістів, автомийок, і, звісно, кінотеатрів для автомобілістів. МакКой мав ідею родео для автомобілістів, в якому брали б участь ковбої, і яке б сподобалося глядачам по обидва боки кордону. Вона не спрацювала, тож родео прикрили після одного-єдиного шоу.

МакКой вів на місцевому телебаченні міста Тусон програму про давній Захід, схожу на ту, яку мав у Лос-Анджелесі, але платня була дуже скромною, і, щоб заробляти на життя, він повернувся у трупу цирку Tommy Scott’s Country Caravan й у шоу «Дикий Захід» і, за власними словами, «працював 330 днів у рік»{974}.

Уже саме по собі те, що Інґа лишилась у Ноґейлсі, фактично сама доглядаючи за двома хлопцями, виявилося дуже важким. Так ще й МакКой побудував для родини дім, на дуже маленькій ділянці, який навіть не можна було б назвати «малюсінькім ранчо», за десять кілометрів на північ від міста. І це був надзвичайно дивний дім. МакКой спроектував його сам, без порад Інґи: «Наш дім повністю — плід праці мого чоловіка», — сказала вона місцевому журналістові{975}.

Побудувавши дім в «іспанському місцевому» стилі — навколо внутрішнього двору, МакКой назвав його «Лос-Аркос» («Арки»){976}. Але він не провів там центрального опалення, і потрапити зі спалень у кухню чи вітальню можна було лише, вийшовши на вулицю. Навіть як батько двох синів, МакКой не передбачив для них спалень. Ліжко Рона стояло в гардеробній його мами, а Террі спав у зоні для відпочинку в кабінеті батька.

Інґа і МакКой мали окремі спальні — знак, що в них не було сексу і, можливо, не було вже декілька років. Інґа ніколи не відчувала до МакКоя пристрасті, але глибоко поважала свого чоловіка. Інґу захоплювала його чесність — риса, якої часто, на її думку, бракувало іншим чоловікам в її житті, і вона вважала його цікавим та приємним, бо МакКой вмів надзвичайно розповідати різні історії.

Але понад усе вона поважала його сміливість і працьовитість. МакКой не був блискучим чоловіком на кшталт всіх її попередніх партнерів та коханців, але Інґа ще не зустрічала нікого, хто б так само наполегливо використовував кожен свій талант, кожну клітину мозку для досягнення успіху. МакКой розумів, що Інґа хвилювалася про їхні спільні гроші, тож він був сповненим рішучості гарантувати, що в його родини завжди є достатня кількість коштів.

Вона чудувалася, що МакКой так само енергійно продовжував забезпечувати сім’ю в поважному віці (йому було 82, і він усе ще працював, коли вона померла). Маючи вже 76, він під час гастролей впав і пролетів 12 мармурових сходинок — нещастя, через яке його рука опинилася на підв’язці, і відтоді він не міг піднімати батоги, якими підганяли буйволів. Але того вечора він таки виступив, а наступного дня прокинувся о п’ятій ранку і проїхав 400 кілометрів до місця наступного шоу. «Як йому це вдається — мені не збагнути, — зізналась Інґа синам. — Він сам по собі диво, у своїй вузькій категорії. Я пишаюсь його силою волі»{977}.

Інґа запевняла, що життя у Ноґейлсі їй до вподоби. Завжди цікавлячись людьми, вона з’ясувала, що місцева громада — це прекрасне поєднання бізнесменів, власників ранчо і творчих людей. Їй особливо подобалося працювати у публічній бібліотеці, почасти через те, що вона першою могла читати нові книжки, коли ті приходили. Однак знаком того, що Інґа ніколи не почувалася там вповні як вдома, було те, що попри проживання в десяти хвилинах від мексиканського кордону, вона, опанувавши в житті чотири іноземні мови, так і не почала вчити іспанської{978}.

Інґа прожила у Лос-Аркос менше року, коли сталася подія, що пізніше наповнить її дім сумом. Джек і Джекі Кеннеді поїхали в тур Техасом, збираючи кошти на наступну президентську кампанію 1964 року і допомагаючи подолати розкол серед демократів штату. Під час поїздки у відкритому лімузині Джек загинув від кулі снайпера-одинака, який заявляв, що є марксистом. Поруч із Джеком в машині сиділа Джекі. За інших обставин це місце могла займати Інґа.

Інґа почула повідомлення по радіо, коли їхала за Роном в школу, забрати його додому на обід. Він сказав мамі, що школою ходить дурнуватий жарт, що президента застрелили. «Тихо, — сказала Інґа. — Це не жарт». Вони мовчки доїхали додому, і там Інґа, як і мільйони американців, увімкнула телевізор, щоб подивитися новини. Коли стало ясно, що Джек загинув, вона тихо піднялася з крісла, пішла у свою спальню і зачинила за собою двері. Вона лишалася там і плакала годинами{979}.

Розділ 72