Скотт Ферріс - Інґа

Коли 1959 року Джек їздив країною, готуючись до президентських перегонів, Інґа мандрувала Європою. Вона не тільки знову зустрілась із двома своїми колишніми коханцями, але, з притаманною їй любов’ю до пригод, розробила божевільний план — взяти інтерв’ю у радянського вождя Нікіти Хрущова.

У 1958 році у МакКоя на телебаченні справи йшли добре. Він виграв кілька тисяч доларів у вікторині «Змагання на 64 000 доларів» (продовження гри «Питання на 64 000 доларів»), правильно відповівши на питання про фольклор Заходу. Крім того, його хвалили у телевізійному шоу «Це твоє життя», подарували кілька авіаквитків до Європи.

МакКой вважав себе зобов’язаним дотримуватися робочого розкладу в цирку Carson and Barnes, тож наступного року він вмовив Інґу і 11-літнього сина Рона скористатися квитками і поїхати до Європи. Молодший десятирічний Террі волів лишитися з батьком і мандрувати влітку з цирком.

Після 1940 року, відколи перебралася в Америку, Інґа вперше поїхала за океан, тож вони з Роном спершу вирушили у Копенгаген — навідати родину і давніх друзів. Через спільних знайомих перший чоловік Інґи Камаль Абдель Набі довідався, що вона на континенті і попросив про зустріч у Парижі. Набі служив єгипетським послом у Франції під час президентства Ґамаля Абделя Нассера (з вересня 1955-го до 1958 року), коли Єгипет і Сирія спільно створили недовговічну Об’єднану Арабську Республіку. Набі грав провідну дипломатичну роль на світовому рівні під час Суецької кризи 1956 року. Тепер же він став успішним бізнесменом.

Він усе ще був струнким, гордовитим, елегантно вдягненим, до нього зазвичай зверталися «месьє амбасадор». Він запросив Інґу з Роналдом у один з найкращих паризьких ресторанів, й Інґа зі здивуванням зауважила, що Набі тепер втратив свою розкішну шевелюру, був лисим, із дбайливо підстриженими вусами. Її також здивувало, що екс-чоловік став набожним і охоче вчив Рона ритуалів ісламських молитов.

Набі знову піддразнив Інґу тим, що, на його думку, вони все ще лишались у шлюбі, бо не розлучились згідно з традиціями ісламу. Хоча Набі, кажучи це, сміявся, Інґа дуже хвилювалася, що глибоко всередині він може справді так вважати, і не дала згоду звозити Рона на короткий час на Ніл, побоюючись, що Набі не віддасть сина, якщо вона не погодиться до нього повернутись.

За однією з вечер Набі повідав Інзі, що якби вони лишилися разом, він став би прем’єр-міністром Єгипту. Кілька тижнів по тому, вже у Лондоні, Роберт Бутбі сказав їй, що не сумнівався — якби вони одружилися, він став би прем’єром Великобританії.

«Вони казали це дуже серйозно, зовсім не жартували», — пригадував Роналд{971}. Ці чоловіки не пояснювали, чому вважали, ніби Інґа вирішила б їхню долю, але вона таки мала талант — дарувати чоловікам віру, що вони спроможні на будь-що — навіть втілити в життя увесь свій потенціал. Їхні слова улестили і розрадили Інґу. Вона звикла до перебільшень у словах чоловіків, але також знала, що вони не завжди переходять у справи.

Бутбі став членом Палати лордів за рік до цього, за рекомендацією Гарольда Макміллана попри те, що тривав його роман із леді Дороті. Тепер як барон Бученський і власник мису Реттрей, Бутбі сказав Інзі, що дістав ці титули лише тому, що Макміллан не бажав бачити в Палаті громад цього «бунтівника», як він сам себе називав; у 1950-х Бутбі наробив галасу, ставши відвертим захисником гомосексуалістів.

Усе ще стрункий Бутбі, з рівно укладеним назад уже сивим волоссям, у дорогому, хоч і пом’ятому костюмі-трійці з метеликом у горошок, запросив Інґу з Роном у Палату лордів — повечеряти і подивитися, як він 20 липня виголошує промову. Лише задля їхньої розваги. За вечерею Бутбі довів слова королеви-матері, що все ще залишається «пройдисвітом», із грубим сміхом розповівши Інзі, що коли став на коліна перед королевою Єлизаветою II — отримати свій титул лорда, то перше, що йому прийшло в голову — у 32-річної монархині «доволі привабливі щиколотки»{972}.

Ці задушевні зустрічі щось зворушили в Інзі. Вона знову відчула себе молодою і вільною. Згадала, як Ольга ростила її стати «кимось». Повернувшись у Копенгаген наприкінці літа, вона накидала план подорожі у Радянський Союз — взяти інтерв’ю у Хрущова. «Холодна війна» була в розпалі, тож СРСР став саме тим місцем, до якого були прикуті всі погляди, так само, як до Німеччини у 1930-х.

Інґа пішла у радянське посольство у Копенгагені і отримала там візу, але її друзі та рідні — можливо, дехто з тих, хто дратувався через її виступ у «Міс Данія» у 1931 році, — ще раз сказали, що вона навіжена. Як ти взагалі зможеш дістатися до Хрущова, питали вони. Інґа мала просту відповідь: так само, як вона дісталася до Гітлера — «просто зробить це і все»{973}.

Інґа доволі серйозно готувалася до подорожі і планувала відіслати Рона назад у Сполучені Штати, але зрештою передумала і скасувала поїздку до Москви. Вона до кінця життя шкодувала, що не спробувала бодай побачити Хрущова. Колись вона казала, що мати змусила її подорожувати, але після цілого життя в мандрах для неї стало ясно, що вона теж любить захоплення від нових відкриттів.

Однак удома, в каліфорнійському селищі Ла-Каньяда, куди вони з МакКоєм переїхали у 1954 році, життя не було таким багатим на пригоди. Інґа там переважно займалася справами шкільного комітету та благодійних організацій. Крім