Наталія Миколаївна Яковенко - Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.

Інституту української археографії і джерелознавства НАН України, з 1995 р. – провідний науковець НАН України, водночас з 1992 р. – професор Києво-Могилянської академії, завідувач кафедри історії НаУКМА.

В Інституті історії НАНУ захистила дисертацію з латинської палеографії (щодо документів походженням з України). Згодом почала працювати як професійний історик, починаючи з питань історії української шляхти.

Її учнями є Володимир Собчук, Наталя Старченко, Сергій Горін, Валерій Зема, Тетяна Шевченко, Володимир Поліщук, Віталій Михайловський, Ігор Тесленко, Оксана Коваленко, Тетяна Григор'єва, Оксана Задорожна та інші.

Автор понад 160 праць.

Основні публікації

● "Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна". – Київ: Наукова думка, 1993. 416 с. (вид. 2-ге, переглянуте і виправлене: Київ: Критика, 2008. 472 с. ISBN 966-8978-14-5)

● "Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIIІ століття". – Київ: Генеза, 1997. – 312с. ISBN 966-504-021-9 (вид. 2-ге, перероблене та розширене: Київ: Критика, 2005. 584 с. ISBN 966-7679-73-X; вид. 3-тє, перероблене та розширене: Київ: Критика, 2006. 584 с. ISBN 966-7679-82-9)

● "Паралельний світ : Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – XVII ст." – Київ: Критика, 2002. – 416с. – (Критичні студії ; Вип.1). ISBN 966-7679-23-3

● "Вступ до історії " – Київ : Критика, 2007. – 376с. ISBN 966-8978-17-Х

Нагороджена премією імені М. С. Грушевського (1996), освітньої фундації П. Яцика (1995), Фонду імені Гелени (1996). Голова Товариства дослідників Центрально-Східної Європи (1998). Кавалер Ордену «За інтелектуальну відвагу» (2001). Увійшла до списку 100 найвпливовіших жінок України за версією журналу «Фокус» у 2006 році. Хрест Івана Мазепи (2010).

Примечания

1

Яким воно було насправді.

2

За М. Грушевським: "Розуміння української історії як одної тяглої і неперервної цілости, що йде від початків, або й позапочатків історичного життя через усі перипетії його історичного розвою до наших часів…" (Історія України-Руси, Т. І. – К., 1991. – С. 3).

3

Нарисовий жанр не передбачає посторінкових посилань на використані праці, проте, йдучи за названими в тексті прізвищами вчених, їх можна знайти в переліку літератури.

4

Ця й інші перераховані тут культури отримали назву за місцем першої археологічної фіксації.

5

Тут вона відома під назвою Синтана де Муреш.

6

Праслов'янське *kъnęgъ, *kъnędzъ від прагерманського *kuningaz (конунг).

7

Кубрат був батьком Аспаруха, першого хана заснованої у 680–681 рр. між Дунаєм і Балканами Дунайської Булгарії, тобто майбутньої Болгарії.

8

Прообраз козацького оселедця дійсно служив ознакою знатності серед степових народів. Що ж до інших прикмет зовнішності руського князя, то вони, як припускають, могли бути не особистими ознаками Святослава, а відображенням стереотипних уявлень візантійців про степовиків.

9

Власне похід Святослава 965 р. на Хозарію, що супроводжувався зруйнуванням головних міст – Ітиля та Саркела, став сигналом до падіння Хозарського каганату; наприкінці X ст. син Святослава Володимир, остаточно оволодівши країною, наклав на хозарів данину.

10

У новітній історіографії, присвяченій історії Русі, це явище також називають "сімейним володінням" (О.Є.Пресняков), "колективним сюзеренітетом" (В. Т. Пашуто), "родовим сюзеренітетом" (О. В. Назаренко).

11

Варто зазначити, що в Західній Європі цей елемент християнської доктрини під впливом римського права, інтенсивно поширюваного через канцелярії Римської церкви та університети, був набагато раніше, ніж на Русі, приглушений ідеєю авторитету приватної власності та індивідуального успадкування.

12

Виїжджаючи до Франції, Анна Ярославна повезла з собою слов'янське Євангеліє, згодом покладене в Реймському соборі як реліквія королівського дому; коронуючись, пізніші володарі присягали на цьому кодексі, відомому під назвою Реймського Євангелія (воно збереглося й донині).

13

Волость – область, округа (від праслов'янського *volostь – влада, панування, підвладний край). У Київській Русі XI–XIII ст. волость – це не окреслений чітко територіальний комплекс, що міг охоплювати місто з округою, кілька міст чи навіть невелику землю на зразок Турівської.

14

За класичною схемою Жоржа Дюмезіля, тричленний поділ був властивий усім західноєвропейським суспільствам з найдавніших часів, відповідаючи трьом соціальним функціям – релігійно-жрецькій, військовій і господарській.

15

Подається за хронологічною схемою Анджея Поппе.

16

У Новгороді з другої половини XII ст. єпископа обирали собрася всь град людии, однак в інших землях Русі цей звичай не набув поширення.

17

Києво-Печерський Патерик – збірник житій перших подвижників монастиря – був укладений у першій третині XIII ст. (найстаріший із збережених списків датується 1406 р.). Як канонічний звід, остаточно оформився в Києві у 60-х роках XV ст.

18

Мовознавці, пояснюючи спірну етимологію слова боярин, схильні виводити його з давньотюркського baiär (знатна людина) чи bojla – благородний, знатний. За гіпотезою Олега Трубачова, початки цього поняття коріняться у етнонімі bulyär – булгарин.

19

Виняток складав Новгород, де віча справді діяли як постійний орган влади, керований вечевой избой, перетворюючи місто на купецько-боярську республіку, що запрошувала для оборони городян військового ватажка-князя.

20

З XI ст. на Русі почала з'являтися також велика кількість перекладної літератури: добірки з проповідей Іоана Златоуста та сентенцій отців Церкви Кирила Александрійського, Василія Великого, Григорія Богослова та ін. під назвами "Златоуст", "Златоструй", "Маргарет", "Ізмарагд" тощо; виклад християнської віронауки через тлумачні, або так звані "Учительні" Євангелія; житія святих у візантійських редакціях – Патериках, Прологах, Мінеях; світові хроніки візантійців Іоана Малали, Георгія Амартола, Іоана Зонари та ін.; "Християнська космографія" александрійського купця Косьми Індикоплава з оповідями про екзотичні краї Сходу; візантійські збірники проповідей з напівфантастичними відомостями про рослинний і тваринний світ – "Шестодневи" і "Фізіологи"; мандрівні анонімні повісті "Александрія", "Повість про Акіра Премудрого", "Варлаам і Йоасаф" і т. д.

21

Нині знайдено понад 700 берестяних грамот у Новгороді, Смоленську, Пскові, Вітебську, Твері та ін. За підрахунками петербурзького вченого Б. В. Сапунова, здійсненими на матеріалі новгородських знахідок, відсоток письменних на початок XIII ст. міг сягати 10 % мешканців міста.

22

Койне (дослівно з грецьк. спільний діалект) – особливий наддіалектний різновид мови, що формувався як результат набуття певною, як правило – соціально престижною, говіркою наддіалектного характеру, поєднуючи в собі інодіалектну, іншомовну, вузькопрофесійну та ін. лексику.

23

Як уже згадувалося, з другої половини IX ст. на ослаблений усобицями каганат розпочали наступ і руси, яким випало нанести останній удар Хозарії: 60-80-ми роками IX ст. датуються перші походи Олега на Каспій і перепідкорення Києву данників-слов'ян; повторні напади руських дружин на каспійське узбережжя зафіксовані під 909, 910, 913, 943