Петро Дмитрович Біленчук - Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів

року досліджень з проблем СНІДу. Один з відомих способів комп’ютерного здирства — це зараження комп’ютера лікувального закладу вірусом з метою шантажу та отримання грошей за антивірус. В одному з госпіталів на півночі США комп’ютерний вірус знищив понад 40 % інформації про пацієнтів.

Можливі і смертельні випадки. Троє хворих на рак померли через модифікацію програми радіологічного випромінюючого обладнання, в результаті якої вони отримали збільшену у сто разів дозу випромінювання. У лютому 1999 р. у США був зареєстрований випадок, коли комп’ютер використовували для здійснення убивства. Для фізичного знищення важливого свідка, що перебував у госпіталі під охороною агентів ФБР, після застосування двох невдалих спроб його ліквідації за допомогою зброї злочинці, найнявши хакерів, через Інтернет проникли в локальну мережу цього госпіталю і змінили режим роботи кардіостимулятора та апарата штучної вентиляції легень, у результаті чого пацієнт помер. Його смерть була цілком природною, як наслідок несумісності життя з пораненням. І тільки згодом, після аналізу логічних файлів провайдером щодо доступу в локальну мережу, було зроблено висновок, що режим роботи кардіостимулятора було змінено несанкціоновано.

Шкода інтересам національної безпеки. Збитки від комп’ютерних злочинів можуть вимірюватися не тільки у грошовому еквіваленті. Хакери можуть становити загрозу для національної безпеки. Шпигунство з використанням сучасних технологій сьогодні звичайне явище, і кількість хакерів, що полюють за стратегічною інформацією, не зменшується. Це також стосується і промислового шпигунства.

Яскравим прикладом є арешт у травні 1990 р. групи хакерів, які отримали доступ до військових і дослідних комп’ютерних мереж США, Франції, Італії, Швейцарії, Великобританії, Німеччини, Японії, а отримані дані намагалися продати представникам КДБ СРСР приблизно за 50 тис. доларів США. Один з обвинувачених К. Кох наклав на себе руки, інші — Д. Бржезинський, П. Карл та М. Гесс були засуджені, але отримали відстрочку виконання вироку, оскільки “не вдалося довести завдання реальних збитків ФРН або партнерам по НАТО”.

Нині у США збитки від комп’ютерного шахрайства перевищують 10 млрд дол. на рік. У Великобританії, де комп’ютерна злочинність зростає з астрономічною швидкістю (за останні кілька років — учетверо), за даними Конфедерації британських промисловців, щорічні збитки оцінено у 5 млрд фунтів стерлінгів. Ризик потерпіти від комп’ютерних злочинів став таким реальним, що страхове агентство Ллойда у Лондоні вже укладає договори страхування від цього виду злочинів. Цей вид страхування впроваджено і в Німеччині.

Крім цікавості, мотиви для отримання різноманітної інформації можуть бути такими:

• інформацію з задоволенням придбають страхові та кредитні установи, конкуренти по бізнесу, адвокати, приватні детективні агентства, представники організованої злочинності, іноземні держави;

• інформацію можна використати для вчинення інших злочинів, зокрема підробки кредитних карток, і різного виду шахрайств (телефонного, з цінними паперами, телемаркетингу), погроз, шантажу, здирства тощо.

Практика свідчить, що жертва, як правило, не знає мети і мотивів вторгнення до своєї комп’ютерної системи, відповідно, втрачає кошти і час на розслідування навіть тоді, коли несанкціонований доступ не мав злочинної спрямованості. Якщо хакер і не завдав шкоди системі та даним, однак його дії потребують вжиття дорогих запобіжних заходів. Зокрема, зараження системи комп’ютерним вірусом призводить більше до втрати працездатності підприємства, ніж до втрати даних.

Розмір збитків на повернення системи до нормальної роботи може коливатися від 2 до 100 тис. доларів США. Цікаво те, що перше зараження вірусом завдає найбільших збитків, оскільки ще не було відпрацьовано організаційні заходи.

Правоохоронні органи для успішного проведення розслідування конче потребують допомоги з боку самої жертви злочину. Справді, необхідно бути впевненим у тому, що злочин мав місце, необхідно знати розмір заподіяної шкоди. Якщо було викрадено інформацію, то необхідно знати, що вона собою становить, її значення, обставини викрадення. Допомога жертви також вкрай необхідна, щоб визначити джерело нападу, зокрема відстежити вузол вторгнення.

У зв’язку з поширенням комп’ютерних злочинів на практиці досить часто постає питання, якою мірою сама жертва має відповідати за те, що сталося. Якщо ви залишили систему відкритою і хтось проник до неї, то чи маєте ви право на судовий захист? В окремих штатах США (зокрема Техасі) існує закон, який передбачає відповідальність жертви.

У судовому засіданні під час слухання справи про комп’ютерний злочин потерпілим завжди ставлять такі запитання:

1. Що ви зробили для того, щоб:

• уникнути несанкціонованого доступу?

• виявити та зафіксувати факт незаконного доступу?

• своєчасно припинити незаконний доступ?

2. У разі знищення інформації:

• чому не було зроблено резервну копію даних?

3. Чи попередили ви інших користувачів системи про небезпеку?

Негативними наслідками злочинів у галузі інформаційних технологій можуть бути як чималі економічні збитки, так і великі втрати часу працівників, яких залучають до здійснення заходів безпеки та ліквідації наслідків цих злочинів.

8.2.4. Особливості пошуку, вилучення і зберігання комп’ютерної інформації, що може бути використана як доказ у процесі розслідування

У загальному вигляді так звані електронні докази — це сукупність інформації, яка зберігається в електронному вигляді на всіх типах електронних носіїв і в електронних засобах. Особливість цих доказів полягає в тому, що вони не можуть сприйматися безпосередньо, а мають бути інтерпретовані у певний спосіб і проаналізовані за допомогою спеціальних технічних засобів і програмного забезпечення.

У правоохоронних органах різних країн світу з кожним роком збільшується кількість спеціалізованих підрозділів для збирання та аналізу електронних доказів. Цю функцію також виконують численні лабораторії судової експертизи (державні і приватні).

Встановлено, що більшість злочинів, де електронні докази були долучені в процесі розслідування, — це злочини у сфері економіки. Однак такі випадки не поодинокі і при розслідуванні будь-яких інших видів злочинів.

Електронні докази можуть бути отримані з різноманітних джерел. Сучасне суспільство у багатьох випадках залежить від автоматизованих і комп’ютеризованих систем, які надають певні види послуг, робіт, виконують захисні функції. У повсякденному житті ми звертаємо мало уваги на різноманітні комп’ютерні системи, які є навколо нас і які впливають на наші життя і діяльність. Ніхто з нас не замислюється про велику кількість мобільних телефонів, радіоприймачів і передавачів, які взаємозв’язані між собою, комп’ютерів, які керують виробничими процесами на підприємствах, а також про невеликі електронні пристрої, де зберігається персональна інформація (адреси, телефонні номери, розклад дня тощо).

Дуже часто правоохоронні органи стикаються з комп’ютерами, коли розслідуються звичайні види кримінальних злочинів — крадіжка, вимагання, шантаж, торгівля наркотиками тощо. Для криміналістів також дедалі звичнішим стає пошук та аналіз у комп’ютерних системах інформації, яку можна використати як доказ при розгляді кримінальної справи в суді. І хоча законодавчі процедури і правила вилучення та оформлення доказів відрізняються в різних країнах, однак спільним є те, що