Вільям Фолкнер - Крадії та інші твори, Вільям Фолкнер

і глечиком сколотин, — а потім склали назад свій зухвальний протиболотний реманент (зухвальство якого врешті виявилося ганебними хвастощами), зміряли кількість бензину в баку — з огляду не так на відстань, як на час, — і рушили далі. Бо жереб і справді було вже кинуто; ми не оглядалися тепер з докорами сумління чи жалем — мовляв, що б то було, коли б; якщо ми перейшли Рубікон, перейшовши Залізним Мостом в іншу округу, то, подолавши Пекельний Потік, ми замкнули за собою ворота й спалили мости. Здавалося, наче ми вибороли собі тимчасову полегкість як винагороду за непереможний опір або за відмову визнати свою поразку, коли ми спіткалися з нею або ж вона спіткалася з нами. Або, може, просто Чеснота капітулювала, здавши нас Нечесноті, щоб вона плекала, й пестила, й виховувала нас, як ми того заслужили, безповоротно продавши їй свої душі.

Краєвид, здавалося, також змінився. Ферми були більші, заможніші, тини міцніші, будинки пофарбовані й навіть повітки теж; у самому повітрі відчувався міський дух. Ми виїхали врешті на широкий шлях, що слався стрілою до обрію, густо вкритий слідами коліс. Бун сказав із ноткою тріумфу, так наче ми брали під сумнів його слова або ж наче він сам винайшов цей шлях, щоб викрити нашу недовіру, створив його, вигладив, вирівняв власними руками (а то навіть і слідами коліс позначив): «А що я вам казав? Шлях до Мемфіса». На цілі милі видно було дорогу вперед, а перед нами, хутко наближаючись, кушпелилася хмара куряви, як обітниця і провість. Він був невідпорний, цей огром, що насувався на нас так швидко, і нас навіть не вразило, коли з нього виринув автомобіль. Ми розминулися з ним, змішавши його й нашу куряву в одну величезну хмару, до стовпа подібну чи дороговказу, який звівся й постав над землею, мов прозвісник прийдешнього — мурашиного снування взад і вперед, цієї невиліковної, кредитом підохочуваної жаги до пересувань, цієї механізованої, пущеної в рух, неуникненної долі Америки.

Тепер уже, посірілі від куряви з голови до п’ят (а надто Бунова ще волога одіж), ми могли додати газу, хоч тим часом, може, й не спішилися. Не заглушуючи мотора, Бун виліз із машини, хутко перейшов на мій бік і сказав до мене:

— Гаразд. Пересувайсь до керма. Ти вже вмієш. Тільки не подумай часом, ніби ти паровоз, що робить сорок миль на годину.

Отож я сів за кермо й повів машину у цей сонячний травневий день. Хоча я не міг ним милуватись, я занадто був заклопотаний, занадто зосереджений (хай і те правда, що занадто схвильований і гордий), — недільний день, неробоча пора, бавовник і кукурудза ростуть собі мирно, мулй теж відзначають неділю, розкошуючи на паші, люди ще в недільних убраннях на верандах чи на тінявих подвір’ях, в руках у них склянки лимонаду чи блюдечка з морозивом, що лишилося від обіду. Потім ми таки поспішилися; Бун сказав:

— Уже близько місто, краще я поведу.

І рушили далі. Ознаки цивілізації були тепер повсюди: одинокі сільські крамниці й селища на перехрестях доріг, — ледве ми виїжджали з одного, як виростало інше, — торгівля квітувала, повітря було справді міське, сама курява, що ми збивали й порушували, мала великоміський присмак на язиці й у ніздрях, і навіть дітлахи та собаки не вибігали вже до воріт і тинів дивитись на нас та на три інші автомобілі, що їх ми поминули за останні тринадцять миль.

Потім сільська місцевість і зовсім зникла. Уже не стало проміжків між будинками, крамницями й складами; раптом перед нами виріс широкий, облямований деревами і впорядкований бульвар із слідами шин посередині; звісно, був тут і трамвай — кондуктор і вагоновод саме опускали задню дугу й піднімали передню, щоб повернути й поїхати назад на Головну вулицю.

— За дві хвилини п'ята, — сказав Бун. — Двадцять три з половиною години тому ми були в Джефферсоні, штат Міссісіпі, вісімдесят миль звідси. Рекорд.

Я бував раніш у Мемфісі (так само й Нед. Уранці він сказав нам це, а тепер за півгодини й доведе), але щоразу проїздом, ніколи ще так, щоб бачити, як Мемфіс з’являється й росте, щоб освоюватися з ним звільна, як ото смакуєш ложку морозива в роті. Коли тільки я думав про нього, то само собою розумілося, що нам належить зупинитись у готелі «Гейозо», як наші — бодай за моєї присутності — завжди й робили. Отож не знаю, яку це думку вичитав цим разом Бун.

— Ми поїдемо до одного собі пансіону, я його знаю, — сказав він. — Вам там сподобається. Оце на тижні я мав листа від одної з дів… від одної пані, що там проживає, і вона пише, що до неї приїхав у гості небіж, отже, тобі буде навіть з ким гуляти. Куховарка знайде місце й Недові переспати.

— Ги, ги, ги, — сказав Нед.

Проїздили тут не самі трамваї, але також і коляски та екіпажі — фаетони, двоколки, бідки і принаймні одна вікторія[36]; коні трохи на нас косились, а проте не сахалися — мемфіські коні, очевидно, вже призвичаїлись до автомобілів. Тож Бун не міг повернути голову, щоб подивитись на Неда, — він тільки скинув на нього оком.

— Що ти цим хочеш сказати? — запитав він.

— Нічого, — відповів Нед. — Пильнуйте лиш, куди їхати, а за мене не клопочіться. За мене й зовсім не клопочіться. В мене теж тут в приятелі. Тільки покажіть мені, де цей автомобіль стоятиме завтра вранці, а я там буду.

— Гляди ж но, — застеріг його Бун. — Це якщо ти думаєш на ньому повернутись до Джефферсона. Ми з Лусьєсом тебе не запрошували в цю подорож і за тебе не відповідаємо. А щодо мене та Джефферсона, то мені й за вухом не свербить, чи ти взагалі повернешся.

— Коли ми приведемо цей автомобіль назад у Джефферсон і поставимо перед очі хазяїнові Прісту й містерові Морі, то жодному з нас не буде на те часу, щоб свербіло за вухом, чи хто повернувся, а чи ні, — промовив Нед.

Але тепер було вже запізно розводитись на цю тему. Отож Бун тільки сказав:

— Гаразд уже, гаразд. Я лише кажу, це як ти хочеш повернутися до Джефферсона так, щоб не свербіло за вухом, то краще будь десь поблизу, коли я виїжджатиму.

Ми наближалися вже до Головної вулиці; стояли високі будівлі, крамниці, готелі: «Гастон» (його вже немає), «Пібоді» (його перенесено) і «Гейозо», що йому всі ми — Маккасліни-Едмондси-Прісти — присягалися на вірність, як родовому святилищу, бо