Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

йому: "Це я, пане, чому кликав мене?" Той же рече: "Не кликав тебе, дитино!" Трепетний став архидиякон, збагнувши, що якийсь Божественний поклик іде до Григорія. Тож сказав йому: "Коли тебе, дитино, ще раз покличе той-таки голос, відповідай йому: "Що, Господи, що велиш Своєму рабу?" Пішов Григорій, знову ліг на своїй постелі, і знову втретє прийшов голос: "Григорію!" (А це ангел Господній взивав до нього.) Григорій же відповів, як навчений був, і рече йому ангел: "Почута молитва твоя, іди ж бо на морського берега і знайдеш, що тебе мають узяти до святих місць". Григорій же тоді встав і, нікому про себе нічого не сказавш, побіг вельми рано до міста, прийшов до берега, знайшов корабля та й запитав корабельників, куди пливуть. Ті ж відповіли, що до Картагени. І впросив їх, щоб узяли його з собою. Вони ж бо ввели його до корабля й попливли щасливо, а за три дні досягли Картагени, де Григорій пробував кілька днів, чесно входячи до церкви святого мученика Юліяна.

Якось сидів він у церкві і вправлявся у читанні, ввійшли тоді три чесні чорноризці, на вигляд боголіпні, і молилися. Скінчивши молитву, один із них сів, а двоє стояли. Григорій же, побачивши їх, поклонився їм. Чорноризець же, котрий сидів, глянувши на Григорія, рече: "Що тут робиш, рабе Божий Григорію, що обрав "найкращу частку", яка, за словом Божим, "не відбереться від тебе"?" Він же, почувши, що до нього на ім'я звертаються, жахнувся і, поклонившись до землі старцеві, мовив: "Прости мені, отче, і молися за мене, грішного та пригніченого". Сказав йому старець: "О, коли б я мав твої гріхи, дитино!" Відтак мовив: "Знай, дитино, що милосердний Бог відкрив нам усе щодо тебе, радуйся, отож, що послав нас узяти тебе й довести у святі місця, як це бажаєш, бо ми туди йдемо". Григорій же зворушено сказав: "Благословенний Бог, що влаштовує все у користь нашу!" — і, вставши, пішов у мовчанні.

Якось у дорозі випробував його старець і запитав, кажучи: "Дитино Григорію, чи ж сумуєш за батьками своїми?" Той же відповів: "Господь наш мовив: "Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний". Одначе помолися Богові, отче, щоб і батькам моїм дав добру втіху і мене, грішного, від ворожого зберіг уловлення".

Йшли численні дні, наблизилися до святого міста і зайшли до одного монастиря, що в дорозі трапився. Настав піст святої Чотиридесятниці, через те не йшли далі, але в тому монастиреві аж до Спасительних страстей пробули. Там побачив блаженний Григорій велике пощення й чування іноків, багато з них продовж усього тижня не приймали їжі і пробували без сну. Там побачив людей, що жили подібно до ангелів і які ненастанно славословили Бога в небесах; побачив інших, що виливали ріками сльози з очей, день і ніч стоячи на молитвах, бачив інші їхні численні труди й невимовні подвиги та й жахався, і бив у груди свої, кажучи: "Горе мені, що я є, що учиню, пригнічений та ледачий, як явлюся перед лице Боже, як у день судний доєднаюся до святих мужів?" І знову, не бажаючи втопити себе у глибині відчаю, сказав: "Коли Господь "до сокрушених серцем близький, — як каже Давид, — і смиренних духом спасає, то може й мене спасти, як тих, що приходять об одинадцятій годині і які нічого достойного не вчинили?" Чорноризці, бачачи його, зніченого лицем од печалі, втішали, гадаючи, що тужить за своєю країною та за батьками, і сказали: "Не шкодуй, дитино, що сюди з нами зайшов, сподіваємося на Бога, що знову в своїй країні будеш і побачиш живих батьків". Він же відповів: "Немає чужої країни в Бога, але всі Його є і скрізь доглядає всевидячим оком. Не про те я тужу, що зайшов сюди, ані про батьків своїх печалюся, а більше радію, що, батька й матір залишивши, знайшов Бога, Який турбується за мене. Але інша є печаль мого серця: молю ж вас, святі отці, щоб помолилися Господу про смирення моє". Чорноризці ж, почувши таку відповідь його, замовкли.

Коли ж настало свято Христового Воскресіння, вийшли до святого міста Єрусалима і поклонилися святим місцям. Зайшли до святого патріярха Макарія, щоб благословитися від нього. Патріярх же, уздрівши їх, рече: "Радуйся в Господі, авво Марку! Звідкіля привів ти до нас боговгодного юнака Григорія?" Старець же відповів: "Не ми його привели, владико, а Господь, Який бажає, щоб усі спасалися, і твої святі молитви". Здивувався Григорій, що і старця, і його зве патріярх на ймення, тож порадів, що довідався ім'я старцеве, — стільки-бо часу із ним ходив, а не знав імені його, ні інших двох братів, і не дерзнув питати когось із них — такий був Григорій блаженний мовчазний та нецікавливий. Тоді патріярх, глянувши на двох інших іноків, рече: "Пане Серапіоне, й ти, отче Леонтію, добре ви прийшли, дякую Богові, що дав вам силу дійти сюди й привести цього хлопця, що, духом запалений, Богові служить, упованням радіє, в молитві завше пробуває, — як про нього відкрив нам Господь". І йшов патріярх до церкви звершити Літургію, і всі були причасниками Пречистих Таїн.

На завтра авва Марко із двома братами, взявши благословення від патріярха, пішли відвідати братію, котра жила навколо святого Сіону. Не знав Григорій, що відійшли вони, і тужив вельми, що залишився без них. Патріярх же втішав його, кажучи: "Не відійдуть тії отці в свою країну, але спершу до нас повернуться". Тоді Григорій поклонився патріярхові й дерзнув запитати: "Звікіля є великі тії мужі?" Відповів патріярх: "Вони з міста Рима".

Коли ж повернулися вони в Сіон, авва Марко взяв Григорія за руку і, схиливши його до ніг святого патріярха, сказав: "Отче святий, і цей є від стада Христового, має ж бо прийняти церковне правління і, ніби веслом, духовним ученням управить Церкву добре. Ти ж, отче, подбай про нього, щоб зберіг доброту душі своєї світлу, не осквернену юначими помислами". Мовив патріярх: "Бог вибрав його Собі від утроби матірньої і страхом Своїм огородив його, Він до кінця і збереже його". Відтак звів хлопця, побачив його слізного й каже йому: "Дитино, коли догідно тобі є, пробувай із нами, і Господь наш Ісус Христос улаштує тобі все на користь. Коли ж бажаєш іти з братією, то йди з миром". Григорій же відповів: "Ні, святіший отче, не хочу звідсіля відходити, одначе молюся, щоб сподобив мене