Франсуа Рене де Шатобріан - Замогильні записки

міг би подумати на початку сесії, що ми загубимо таким чином усе добре, чого досягли завдяки іспанській кампанії? Чого не мали ми цього року? Тільки закону про семирічний термін (але закону повного, без вилучень) і бюджету. Становище наше в Іспанії, на Сході та в Америці, якби ми й далі діяли обережно і негучно, цілком роз’яснилося б; нас чекало прекрасне майбутнє, але міністри захотіли зірвати плід незрілим; він не хотів падати, і вони вирішили доповнити поспішність насильством.

Гнів і заздрість – погані порадники; тому, хто править державою, не слід довірятися пристрастям і кидати свій корабель то в один бік, то в другий.

P. S. Сьогодні увечері закон про семирічний термін затвердила палата депутатів. Можна сказати, що доктрини пана де Шатобріана торжествують, незважаючи на його відставку. І війна в Іспанії, і цей закон, яким пан де Шатобріан давно хотів доповнити наші установи, назавжди залишаться нерозривно пов’язаними з його ім’ям. Ми дуже шкодуємо, що в суботу пан де Корб’єр не дав слова тому, хто в цей час ще був його прославленим колегою. Палата перів почула б принаймні лебедину пісню.

Що ж до нас, ми з великим жалем ступаємо знову на шлях боротьби, з яким сподівалися назавжди розпрощатися завдяки згоді всіх роялістів; але честь, політична вірність, добро Франції велять нам не вагаючись учинити так, як ми чинимо».

То був перший крок. Пана де Віллеля спочатку це не надто стривожило; він не усвідомлював могутності суспільної думки. Щоб звалити його, знадобилися роки, але врешті-решт він упав.

‹Шатобріан повідомляє послів Франції в різних країнах про свою відставку; смерть Людовіка XVIII; коронація Карла X в Реймсі і міркування Шатобріана з цього приводу, записані свіжим слідом, 26 травня 1825 року: процедура коронації назавжди скомпрометована коронацією Наполеона, бо першість тут, як і скрізь, залишається за ним: «Нині постать Наполеона тяжіє над усім. Вона виростає за подіями та ідеями: аркуші жалюгідної епохи, до якої ми дожили, зіщулюються під поглядами імператорських орлів»; брошура Шатобріана «Король помер: хай живе король!» з описом коронації: «Не те щоб я хоч скільки-небудь вірив у цю церемонію; але, оскільки законна монархія ні в кому не знаходила підтримки, треба було вжити всіх можливих засобів, щоб їй цю підтримку надати»›

7
Мої колишні супротивники об’єднуються навколо мене. – Зміни у складі моїх читачів

Париж відсвяткував останнє своє торжество; пора поблажливості, примирення, милостей минула: ми залишилися наодинці із сумною істиною.

Коли в 1820 році цензура припинила існування «Консерватер», я ніяк не думав, що через сім років продовжу колишні суперечки в іншій формі і на інших сторінках. Люди, що билися пліч-о-пліч зі мною в «Консерватер», вимагали, як і я, свободи думати і писати; як і я, вони були в опозиції і неласці; вони називали себе моїми друзями. Прийшовши в 1820 році до влади, більше моїми, ніж своїми власними зусиллями, вони негайно стали проти свободи друку: з гнаних вони зробились гонителями; вони перестали бути і зватися моїми друзями, вони стали стверджувати, що починаючи з 6 червня 1824 року, дня моєї відставки, преса заразилася вільнодумством; у них коротка пам’ять: якби вони перечитали свої власні статті, написані проти іншого міністерства і за свободу друку, якби пригадали власні свої переконання колишніх років, вони мусили б визнати, що, принаймні в 1818 і 1819 роках, вільнодумство сіяв не хто інший, як вони самі.

Навпаки, колишні мої супротивники здружилися зі мною. Я досяг більших успіхів у примиренні прихильників незалежності із законною королівською владою, ніж у примиренні слуг трону і вівтаря з Хартією. Склад моїх читачів змінився. Раніше я попереджав уряд про небезпеки, які таїть у собі народна стихія; тепер я був змушений попереджати його про небезпеки, які таїть у собі абсолютна влада. Звикши поважати публіку, я не публікував жодного рядка, який би не обробив так ретельно, як тільки міг: деякі з цих статей далися мені чи не важче, ніж найбільші мої твори. Я працював не покладаючи рук. Честь та інтереси вітчизни знову покликали мене до зброї. Я дожив до тих літ, коли люди потребують відпочинку; але якщо судити про вік з усе міцніючої ненависті, яку викликали у мене гноблення й підлість, я міг би визнати, що до мене повернулася молодість.

Я зібрав навколо себе письменників-однодумців, аби боротися спільно. Серед них були пери, депутати, чиновники, автори-початківці. Завсідниками мого дому стали добродії Монталіве, Сальванді, Дюверж’є де Оран та багато інших – вони дечого навчились у мене і тепер видають за новітні теорії представницької монархії ті положення, про які вперше почули від мене і які можна відшукати в усіх моїх творах. Пан де Монталіве нині міністр внутрішніх справ і улюбленець Філіпа; тим, хто любить стежити за звивистими шляхами людської долі, буде цікаво прочитати оцю записку:

Пане віконт,

Честь маю послати вам список помилок, помічених мною в списку вироків Королівського суду, вам повідомленому. Я сам вивірив його повторно і сподіваюся, що можу ручатися за точність.

Благоволіть, пане віконт, прийняти запевнення у глибокій повазі, яку почуває до вас вірний ваш сподвижник і палкий прихильник

Монталіве».

Усе це не завадило моєму вірному сподвижнику і палкому прихильнику панові графу де Монталіве, свого часу полум’яному захисникові свободи друку, кинути мене як пособника цієї свободи до в’язниці пана Жіске.

Я писав свої полемічні статті п’ять років і нарешті здобув перемогу; стислий їх переказ дозволить зрозуміти, на що здатні ідеї в боротьбі з фактами і навіть з владою. Я дістав відставку 6 червня 1824 року; 21 червня я виступив на полі бою і залишався в лавах до 18 грудня 1826 року; коли я починав, я був голий, босий і самотній, але я переміг. Наводячи тут витяги зі своїх статей, я пишу історію вітчизни.

8
Витяги з моїх полемічних статей, написаних після відставки

«Ми з честю і славою вели війну з небезпечним супротивником, маючи в тилу вільну пресу; вперше народи могли спостерігати це шляхетне видовище в державі монархічній. Ми незабаром розкаялися в нашій великодушності. Ми не побоювалися газетярів, коли вони могли перешкодити лише перемогам наших солдатів і полководців; але досить було журналістам заговорити про чиновників та міністрів, їм негайно заткнули рот.

Якщо ті, хто стоять коло керма влади, перебувають, судячи з усього, в цілковитому невіданні щодо здатності французів до серйозних звершень, то такі ж необізнані вони у вишуканих оздобах, невід’ємних від життя цивілізованих націй.

Законна монархія обходиться з