Пауло Коельо - Переможець завжди самотнiй

Справжня зірка має поводитися саме так — вона йде геть, коли ніхто цього не чекає.

Вони підходять до конторки портьє, Ґюнтер (вона забула його друге ім’я) замовляє таксі, і йому кажуть, що їм надзвичайно пощастило: якби вони підійшли трохи пізніше, довелося б вистояти довжелезну чергу.

Дорогою вона запитує, чому він збрехав про те, чим займається. Він відповідає, що не збрехав — у нього справді була телефонна компанія, але він вирішив продати її, бо вважає, що майбутнє за важким машинобудуванням.

А ім’я?

— У російській мові Ігор — ім’я пестливе, зменшувальне від «Ґюнтер».

Габріела щохвилини чекає знаменитого запрошення: «Ходімо чогось вип’ємо перед сном у моєму готелі». Проте воно не надходить; він висаджує її біля дверей її будинку, потискає їй на прощання руку і їде геть.

Оце справжнє виховання!

Атож, сьогодні вона пережила перший щасливий день свого успіху. Перший із багатьох. Завтра, коли вона одержить назад свій телефон, вона зателефонує — коштом абонента, якого викликають, — у містечко під Чикаго й розповість про свої великі новини, попросить, щоб купили журнали, бо там буде фотографія, на якій вона підіймається по застелених червоним килимом сходах разом із актором-зіркою. Вона скаже родичам також, що мусила змінити ім’я. Та коли вони збуджено поцікавляться, а що ж буде далі, вона змінить тему розмови з чисто забобонного остраху завдати шкоди проектові, який ще тільки починає здійснюватися. Вони про все довідаються мірою того, як почнуть находити новини: нікому невідому актрису обрали на головну роль. Ліза Вінер — головна гостя на святі, яке буде влаштоване в Нью-Йорку. Доти нікому не відома дівчина з Нью-Йорка стала великим відкриттям у фільмі Джибсона. Її агент уклав мільйонний контракт з однією з найбільших кінокомпаній Голлівуду.

Межа, окреслена небом.

— Ти повернулася так рано?

— Я повернулася б іще раніше, якби не затори на вулицях.

Жасмина кидає черевики в один бік, сумочку — в другий і падає, знеможена, на ліжко, навіть не скинувши сукню.

— У всіх мовах світу найважливіші слова — короткі.

«Так», наприклад. Або «Любов». Або «Бог». Це слова, що легко вимовляються й заповнюють фрагменти порожнечі в нашому світі. Але крім того, існує одне слово, також дуже коротке, яке мені завжди було надзвичайно важко промовити. Але зараз я це зроблю.

Жасмина подивилася на свою подругу:

— Ні.

Вона ляснула долонею по ліжку, показавши, щоб та сіла поруч. Погладила її по голові.

— «Ні» вважають словом поганим, еґоїстичним, мало духовним. Коли ми кажемо «так», ми здаємося собі великодушними, чуйними, добре вихованими. Але сьогодні я хочу тобі сказати: «Ні». Ні, я не зроблю того, про що ти мене просиш, до чого примушуєш, вважаючи, що так буде краще для мене. Звісно, ти скажеш, що мені лише дев’ятнадцять років і я ще мало розуміюся на житті. Але мені було досить побувати на сьогоднішньому святі, аби зрозуміти, чого я хочу, а чого не хочу — нізащо й за жодних обставин не хочу та й квит.

Я ніколи не збиралася стати моделлю. І я також ніколи не думала, що спроможна закохатися. Я знаю, кохати можна тільки тоді, коли ти вільна, але хто тобі сказав, що я чиясь рабиня? Я рабиня лише свого серця, але в такому разі тягар неволі нести легко й приємно. Я обрала тебе навіть раніше, аніж ти обрала мене. Я поринула у пригоду, що здавалася неможливою, без нарікань прийнявши всі її наслідки — від упереджень, які досі існують у суспільстві, до проблем із моєю власною родиною. Я подолала все, щоб сьогодні бути з тобою тут, у Канні, утішаючись успіхом на чудовому показі мод, знаючи, що це не остання така нагода в моєму житті. Працюючи з тобою, я матиму їх ще не раз.

Подруга лягла з нею поруч і поклала голову їй на груди.

— А наштовхнув мене на ці думки один чужоземець, з яким я познайомилася сьогодні ввечері, коли була там, загубившись у натовпі й не знаючи, що мені, власне, робити. Я запитала в нього, а що він робить на тому святі: він відповів, що втратив свою кохану і приїхав сюди, щоб її знайти, але тепер уже втратив упевненість, що бажає саме цього. Він попросив мене озирнутися навкруги: ми були оточені людьми, твердо переконаними у своїй славі, в тому, що вони переможці. Він сказав: «Вони не розважаються. Вони вважають, що досягли вершини свого успіху, а отже, тепер їм доведеться спускатися. І ця необхідність лякає їх. А про те, що існує ще цілий світ, який можна було б підкорити, вони забули, бо…

— …бо звикли.

— Атож. Вони мають практично все, і їм нема чого прагнути. Усі їхні проблеми розв’язані, проекти схвалені, їхні підприємства процвітають, не потребуючи ніякого втручання у свою діяльність. Тому їм залишається лише боятися перемін, і тому вони мандрують від вечірки до вечірки, від банкету на банкет — аби тільки не залишалося часу думати. Щоб зустрічатися там з одними й тими самими людьми й переконуватися в тому, що все залишається таким, як було. Упевненість замінює пристрасть.

— Роздягнися, — каже їй подруга, аби не сказати нічого по суті.

Жасмина підводиться, стягує з себе сукню й пірнає під ковдру.

— Ти також роздягнися. Й обійми мене. Мені дуже потрібні твої обійми, бо сьогодні мені здалося,