Софія Малинська - Стережіться, пане ректоре, або Справу веде потраплянка!, Софія Малинська

РОЗДІЛ 15.7

В наступному спогаді, що я побачила, дівчина повернулася до академії, ба навіть до кабінету цілительки. Однак з нею щось було не так.

На жаль, я не могла зазирнути до неї в голову, щоб прочитати її думки, та після почутого… В мене було погане передчуття щодо її намірів. Дуже погане.

Людина, доведена до відчаю, здатна на жахливі вчинки. А вона… Їй дійсно було нічого втрачати.

Жінка, однак, не чула того, що чула я. Тож гадки не мала чого від неї очікувати. Та, побачивши дівчину, здається, відчула полегшення.

— Арі! Дякувати кризі!

Вона підвелася з-за столу, й, наблизившись до дівчини, обійняла її, й не звернула уваги на те, що та не відповіла на обійми ані жестом, ані поглядом.

Дівчина виглядала… спорожнілою. Її погляд був згаслим. В ньому ніби зник останній промінь світла, й натомість оселилося щось темне та лихе.

— Я так злякалася, коли ти пішла, думала біда сталася! Я знайшла вихід, чуєш? Я вигадала, як тобі втекти! Коли твоя сім’я та Ранте зрозуміють, що їх надурили, ти будеш так далеко, що вони тебе не дістануть!

Арі не відповіла. Не спитала в неї що за геніальна ідея з’явилася у жінки за час її відсутності. Не посміхнулася. Ніби раптом стала нездатна на прояв людських емоцій.

Жінка ж, піднесена від думки про те, що нарешті вигадала, як допомогти дівчині, що опинилася на її місці, не помічала геть нічого. А якщо і помічала, то, певно, списувала усе на моральну виснаженість останньої.

Всадивши Арі на крісло, вона обійшла власний стіл та відсунула шухляду. А тоді вийняла звідти дві срібні сережки з камінцями.

Не знаю чому, але від одного погляду на них мене охопив жах і дивне, нестримне бажання тікати.

Жінка не виглядала як хтось, здатний нашкодити дівчині. Однак Арі… Щось у ній мене лякало.

Ті слова, що промовив маг-артефактор, не йшли мені з голови.

“Хтозна? Теорії різняться, й ніхто не поспішає перевіряти їх на практиці. Але воно і не дивно, коли ціна знання — це власне життя.

Інша справа, коли це життя тобі не належить…”

Цікаво, чи може в того, хто не має ані імені, ані тіла, волосся стати дибки? Здається все ж може.

Я хотіла кричати. Хотіла попередити жінку про небезпеку. Сказати їй, аби вона тікала. Але не могла.

Мені лишалося лише дивитися та слухати.

— Це наш порятунок! Вони зачакловані, допоможуть нам на деякий час помінятися зовнішністю! Ти станеш мною, вийдеш у місто, а тоді скористаєшся портальними каменями. Декількома, аби заплутати сліди. Останній приведе тебе в безпечне місце. Я ж, натомість, вдаватиму тебе, аби Ранте та твої батьки нічого не запідозрили, а через деякий час, коли ти вже будеш у безпеці, ти знімеш свій медальйон, я перетворюся на себе. Ти розумієш, Арі? Ти будеш вільною!

Я помітила, як дівчина щось стиснула у своїй кишені. Щось маленьке, розміром з монетку чи камінець. Згортка, підготовленого для плати артефактору, там більше не було.

Вона сумно посміхнулася.

— Дякую, Тіа. Я знала, що ти не залишиш мене. Ці останні дні ти була чудовою подругою. Якби не ти, я ні за що не витримала б цього. Та я не втечу. Це не свобода. Мене шукатимуть. На мене полюватимуть. В кращому випадку мені доведеться переховуватися усе життя, а в гіршому… Мене таки впіймають. І, якщо вони дізнаються, що ти допомагала мені, ти можеш постраждати. Я собі цього просто не пробачу.

Та не хвилюйся. В мене є інший, кращий план. Я знаю як позбутися охоронних чарів. І навіть як скористатися силою дзеркала. Та одна я ні за що не зможу цього зробити. Мені треба, аби ти мені допомогла. Тільки разом ми розірвемо це жорстоке жалюгідне коло…

Жінка відступила від дівчини на крок.

— Що ти цим хочеш сказати?.. — хрипко спитала вона.

Смарагдові очі дівчини подивилися просто на неї, змусивши прирости до підлоги.

— Дзеркало потребує плати. Якщо воно поглине мене, ти зможеш скористатися мною, щоб контролювати його зсередини. Ти отримаєш силу, здатну усе змінити. Чи знищити. Мені байдуже, що чекатиме на раду, цих старих обмежених покидьків. Просто пообіцяй, що я буду останньою. Що більше ніхто, жодна жінка чи дівчина не зазнає того болю, через який пройшли ми з тобою. Що ти зміниш це трикляте королівство. І змусиш їх заплатити за те, що вони скоїли з нами і такими як ми.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍