Софія Малинська - Стережіться, пане ректоре, або Справу веде потраплянка!, Софія Малинська

РОЗДІЛ 16

Агата

Здавалося, я прокинулася від довгого, дивного та сумного сну.

Світ навколо мене був в постійному русі, наповнений такими звичними та водночас чужими звуками. За панорамним вікном туди-сюди їздили автівки й поспішали люди. Хтось комусь дзвонив, хтось відповідав на повідомлення.

Я сиділа в кафе навпроти свого університету, за тим самим столом, де колись пила каву разом з подругами. Переді мною стояв паперовий стаканчик з гарячим капучіно. Зазвичай я замовляла саме його. А навпроти…

Навпроти мене сиділа дуже гарна дівчина з неймовірним, довгим темним, заплетеним у косу волоссям. Вона була одягнена в білий брючний костюм, на вигляд дуже дорогий, як і сумочка, що лежала поряд із нею, поки вона пила свою каву.

Я точно бачила її вперше, однак щось у ній, у її рисах, погляді, здавалося мені знайомим.

Може вона модель?

 Дівчина посміхнулася, ніби прочитала мої думки, й промовила:

— Можна і так сказати. Ти бачила мою статую у Північному королівстві.

— Перепрошую?.. — розгублено перепитала я.

Незнайомка зітхнула так важко, ніби мала справу з дитиною.

— На площі. Фонтан. Ти ще гуляла з тим гарним напівфеніксом. Як там його звуть? Ранмар, здається?.. О, так. Новий ректор справжній гарнюня, не те, що минулий. Той був жалюгідний…

Я вже відкрила була рота, щоб сказати їй, що не розумію про що вона говорить, та на мене раптом однією великою хвилею наринули спогади.

На губах дівчини з’явилася м’яка усмішка.

— Почекай трохи. Тобі треба то перетравити. Кава, до речі, дуже смачна, може ти хочеш якийсь смаколик? В цьому світі, виявляється, стільки десертів!

Я важко дихала, схопившись за стіл в якості підтримки. Здавалося, якщо я не триматимусь за нього, то відразу ж впаду. І байдуже, що я сиділа.

— Це… — хрипко вимовила я. Раптом в мене пересохло в горлі. Ніби піска насипали.

Ковтнувши, я потягнулася за кавою.

Напій був гіркий, з приємною молочною ноткою. За ті дні, що я провела в іншому світі, я майже забула яка кава на смак.

Після декількох ковтків стало трохи легше, та в мене досі було таке відчуття, ніби мене вдарили по голові пательнею.

— Вибачте, я не розумію… Ви — Богиня? А я — в своєму світі? Але як таке можливо? Я ж була…

— Так, ти була в іншому світі. Деякий час. Для цього світу, однак, минуло близько року. Бачиш, час в цих світах працює дещо… Інакше. Я б пояснила, проте в твоїй голові і без того гармидер, тож… Опустимо неважливі дрібниці, й перейдемо до справи. Знаю, в тебе повно запитань. А мені, так вже вийшло, доволі нудно. Тож я готова відповісти на деякі з них. Так би мовити, “заповнити прогалини”. Адже ти бачила спогади Арієстель.

Вона говорила так швидко, що я ледве встигала за її думками. Та все ж спробувала сформулювати перші питання:

— То Арієстель сама цього хотіла? І віддала контроль над собою Тіашель?

Дівчина… Чи правильніше називати її Богинею?.. Кивнула, роблячи ковток з власного паперового стаканчика з написом “БОГІЧНА кава”.

— Зви мене просто Гвін, — відмахнулася вона, а тоді додала: — Саме так! Цього ніхто не міг передбачити, еге ж? Проте тим ви, смертні, і цікаві. Кажуть, що нашу волю годі осягнути, та варто трохи послідкувати за вами, як стає зрозуміло, що це не так.

Я ковтнула, не знайшовши слів для відповіді. Замість цього задала наступне питання:

— Що з нею сталося?.. Я маю на увазі після того, як вона доторкнулася до дзеркала.

Богиня здивовано кліпнула, а тоді посміхнулася, підперши щоку рукою.

— А я думала тебе в першу чергу турбуватиме те, що сталося з тобою після того, як Тіашель отруїла тебе. Мене, наприклад, дуже цікавило б що зі мною сталося і що тепер на мене чекає…

Я б збрехала, якби сказала, що це не так. Та… Доля Арієстель мене турбувала не менше.

Гвін зітхнула.

— Добре все з нею. Я, чесно кажучи, думала ти раніше здогадаєшся. Але, коли ти потрапила до її тіла, вона зайняла твоє. Хоча я збрешу, якщо скажу, що їй було легше адаптуватися до сучасного світу, ніж тобі — до магічного. Уся ця техніка, електрика, інтернет… А ще повна відсутність магії! Вона ледь на стіну не лізла.

Якби не я, бідолашну точно запроторили б до божевільні! Та не бійся, я втрутилася, перш ніж вона встигла бодай комусь розповісти про інший світ. Допомогла знайти нову роботу. Твоя, вибач, трохи заскладна для людини, що зеленого поняття не має про цей світ. Навчила сплачувати за аренду та комунальні послуги, користуватися телефоном та інтернетом. Познайомила з твоїми друзями… До речі, пам’ятаєш Віктора? Той тиждень тому зробив їй пропозицію!

Я тільки і могла, що кліпати, по-риб’ячему хапаючи ротом повітря.

— І, поки ти ще сидиш, так, вона погодилася.

Не дивлячись, я потягнулася по стаканчик, та він виявився порожнім.

На щастя, Богиня доволі швидко зрозуміла, що мені не завадить ковток прохолодної води, й начаклувала мені цілу склянку, котру я майже відразу випила.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍