Ден Сіммонс - Гіперіон, Ден Сіммонс

98,9995 %. Консультаційна рада штучних інтелектів при Речі Спільній з її туманними дельфійськими заявами[180], без яких люди навіть не можуть обійтися, — це жарт. ТехноКорд ділиться крихтами своїх знань із Гегемонією лише в тих випадках, коли це збігається з інтересами штучних інтелектів. Інколи це йде на руку Протестантам, інколи — Консерваторам, але завжди так, щоби догодити Абсолютам.

Гіперіон — це діра в усій прогностичній тканині, яка забезпечує існування ТехноКорду. Це ж оксюморон оксюморонів[181] — змінна, що не піддається факторизації. Схоже, що Гіперіон не кориться жодним законам фізики, історії, людської психології та науки прогнозування в штучних інтелектів, якою займається ТехноКорд.

У підсумку маємо два варіанти майбутнього (дві реальності, якщо хочеш). В одній бич із майбутнього, в якому панує ТехноКорд, — Ктир — невдовзі падає на Мережу та міжзоряне людство. Це ретроспективний перший удар Протестантів, що правлять Усесвітом на відстані кількох мільйонів років уперед. В іншій реальності навала Ктиря, майбутня міжзоряна війна та інші наслідки відкриття Гробниць часу — це удар крізь час, який першими завдають люди, остання, присмеркова звитяга Вигнанців, колишніх мешканців колоній та нечисленних громад, котрим пощастило втекти від заходів Протестантів зі знищення людства.

* * *

На плитку падали краплі води. Десь у близькому тунелі від кахлів та каменю відлунювала попереджувальна сирена механічного гальванокаутера. Я схилилася на стіну та прикипіла поглядом до Джонні.

— Міжзоряна війна, значить? — запитала я. — В обох сценаріях обов’язково наявна міжзоряна війна?

— Так. Її минути не вдасться.

— А можуть обидві фракції ТехноКорду помилятися?

— Ні. Події на Гіперіоні, звісно, відносно цього становлять проблему. Але руйнація Мережі та її околиць очевидна. Абсолюти використовують ці дані як основний аргумент при обговоренні наступного кроку еволюції ТехноКорду.

— А що викрадені дані Бі-Бі говорять про нас, Джонні?

Джонні всміхнувся, торкнувся моєї руки, але не взяв її у свою.

— Якщо їм вірити, то я в той чи інший спосіб — складник невідомої величини Гіперіона. Їхній акт створення Кітса виявився таким собі котом у надзвичайно темному мішку. І тільки мій провал в ролі аналога Кітса дозволив Консерваторам зберегти мені життя. Коли я вирішив летіти на Гіперіон, Протестанти вбили мене з однозначним наміром покласти край існуванню мого штучного інтелекту, якщо цей кібрид таке повторно собі постановить.

— Але ж ти його постановив. І що сталося потім?

— Вони зазнали невдачі. У своїй безмежній зверхності ТехноКорд не врахував два моменти. По-перше, що я зважуся перенести всю свою свідомість у кібрида і таким чином змінити природу аналога Кітса. По-друге, що я піду до тебе.

— До мене?!

— Так, Брон, — він узяв мене за руку. — Схоже, ти також складник невідомої величини Гіперіона.

Я похитала головою. Зрозумівши, що в мене над лівим вухом та за ним терпне шкіра, я підняла руку, шукаючи, напевно, рани від бою в інфосфері. Замість ушкоджень пальці намацали пластик гнізда нейрошунта.

Я вирвала іншу руку з долоні Джонні і, шокована, витріщилася на нього. Поки я була непритомна, він мене відкіборгував.

Джонні підніс угору обидві руки долонями до мене.

— Я мусив, Брон. Це може зіграти вирішальну роль у нашому з тобою виживанні.

— Гівно ти, сучий син, — трусила я кулаком. — Навіщо мені здався прямий інтерфейс, брехлива мерзото?

— Це не для Корду, — тихо промовив Джонні. — Для мене.

— Для тебе? — моя рука і кулак аж тремтіли від передчуття, як я йому заціджу по його вирощеній у пробірці пиці. — Тебе! — гарчала я. — Ти ж тепер людина, хіба забув?

— Так. Але деякі функції кібрида зберігаються. Пам’ятаєш, кілька днів тому я взяв тебе за руку і переніс одразу в базову площину інфосфери?

Я прошила його поглядом:

— Я туди більше ніколи не зайду.

— Звісно. І я також. Але в мене може виникнути потреба передати тобі великий обсяг інформації за дуже короткий проміжок часу. Тому вчора ввечері я прийшов із тобою до одного підпільного хірурга в «Утилі». Вона тобі імплантувала диск Шрена.

— Навіщо? — Петлі Шрена були крихітними, не більшими від нігтя на руці, і нечувано дорогими. Вони містили поле численних секторів ЦМД-пам’яті, кожен із яких здатний був уміщати незліченні біти інформації. Біологічні носії не в змозі ними скористатися, а тому їх використовували кур’єри. Одна людина таким чином у петлі Шрена здатна переносити цілі штучні інтелекти або планетарні інфосфери. Дідько, навіть собака міг це зробити.

— Навіщо? — ще раз повторила я, намагаючись зрозуміти, чи не стояло за Джонні ніяких сил, що хотіли би скористатися мною в ролі кур’єра. — Чому?

Він підсів ближче і взяв мій кулак у руку:

— Довірся мені, Брон.

Не думаю, що я комусь довіряла з того часу, як двадцять років тому батько розніс собі голову, а мама замкнулася в чистому егоїзмі власної схими. В усьому всесвіті причин довіряти Джонні просто не могло існувати.

Проте я повірила.

Розслабила кулак і взяла його за руку.

— Гаразд, — промовив Джонні. — Доїдай і будемо думати, як урятувати собі життя.

Зброя і наркота — два найдоступніші товари у вулику «Утиль». Залишки вражаючого стосу марок Джонні ми витратили на придбання першого.

Станом на 22:00 ми обоє вбралися в панцирі з армованого політитану. Джонні обрав собі дзеркальну каску типового тітушки, а я — армійську командирську маску з додатковими функціями. Масивні силові рукавиці яскраво червоного кольору в Джонні проти моїх осмотичних мітенок із смертоносним кроєм. Джонні озброївся контрабандним трофеєм із Брешії — пекельним батогом Вигнанця, а за пасок заткнув лазерний жезл. А я, крім батькового автоматичного пістолета, тепер ще могла похвалитися вогневою міні-установкою Штайнер-Джинна із демпфер-опорою на пояс. Вона повністю управлялася командами маски, тому обидві руки в мене були вільні для стрільби.

Ми з Джонні поглянули один на одного і заходилися хіхікати. Але насміявшись вволю, надовго замовкли.

— Ти впевнений, що наш оптимальний вибір — це храм Ктиря на Лузі? — втретє чи вчетверте поцікавилася я.

— Телепортуватися ми не можемо. В реєстрі Техно-Корд усе спише на технічні негаразди, а ми з тобою загинемо. Ми навіть ліфтом із нижніх поверхів не можемо скористатися. Доведеться шукати непідконтрольні сходи і підніматися ними всі сто двадцять поверхів. Найкраще — навпростець через Торгцентр на Анфіладі.

— Так, але чи впустять нас до себе храмові?

Джонні здвигнув плечима якимось абсолютно комашиним у бойовому панцирі рухом. У касці тітушки його голос лунав із металевими нотками.

— Вони єдині, кого цікавить наше виживання. І єдині, хто має досить політичної волі, аби відгородити нас від Гегемонії, поки ми шукатимемо спосіб дістатися Гіперіона.

Я підняла інтерактивний щиток