Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

Чорна пляма перестала мерехтіти та почала швидко зменшуватись. Дівчина взяла себе в руки та не довго розмірковуючи, кинулась вперед. Вона мала встигнути до того, як пляма зникне. Підскочивши до неї, Мілана простягнула руку та торкнулась. Відчуття було, наче рука відчула тісто, м’яке, тепле ,але його можна легко пошкодити пальцем, проткнути.

Несподівано, пляма зупинилась, засвітився контур та знову дівчина побачила спалах. Як тільки білий світ зник, дівчина відчула, що вона провалилась в безодню. Світ захлопнула темрява, втягнувши до себе Мілану. Вона злякалась, в неї перехопило дихання. Дівчина відчувала, що летить вниз та з кожною секундою швидкість все зростає та зростає. Вона повільно опустила голову та вкотре ойкнула. Маленька точка, яку вона побачила на початку збільшувалась з неймовірною швидкістю. Точка перетворилась у отвір, в якому дівчина побачила гірське озеро, оточене лісом.

Віконце збільшилось до неймовірних розмірів, від чого дівчина зрозуміла, що перейшла в інший світ чи місце. Вона летіла вниз, з самого неба. Вона спробувала закричати, але голос наче злякавшись в сотні раз більше, заховався та відмовився виконувати команди.

Ось вже можна побачити безмежний ліс. Сонце здійнялось вгору, разом з хмарами, зайняли небо. Ось озеро, в якому Мілана не побачила чорної води, навпаки, там було її відображення – дівчина, що летіла та махала руками. «Зосередитись!» - сама собі несподівано крикнула Мілана та виставила руки вперед. В цей момент, наче порив вітру відкинув її в сторону, до дерев. Майже одразу, дівчина влетіла в обійми гілок.

Мілана вдарилась стовбура та полетіла вниз. Перший удар був по нозі, другий по животу. Вона відчула удари по ногам та рукам. Останній, наче дав ляпас, поцілив в обличчя. На завершення, вона різко вдарилась об землю, що миттєво вибило дух з грудей. Дівчина застогнала, хапаючи повітря та одразу все почало покриватись туманом. Білизна навколо почала накривати світ.